Люди 06.07.2018

Молодой украинский актер Артур Игнатенко сыграл главную роль в голливудской постановке

Интервью с молодым украинским актером Артуром Игнатенко, который покоряет американскую театральную сцену.

Молодой украинский актер Артур Игнатенко сыграл главную роль в голливудской постановке

В конце мая мне удалось посетить спектакль My Big Gay Italian Wedding, который проходил в Голливуде в The Actors Company Theater. Скажу сразу, попасть на него было нелегко, поскольку он вызвал огромный интерес у зрителей и билеты были раскуплены уже за неделю. My Big Gay Italian Wedding — это комедия, написанная Э. Дж. Уилкинсоном, с оригинальной музыкой Д. Дж. Бойда. Премьера состоялась в 2003 году на Бродвее и с тех пор она регулярно собирает полные залы.

Интересный сюжет, наполненный юмором и сатирическими моментами, прекрасная музыка, безупречная игра актеров — спектакль вызвал бурю оваций у зрителей. Однако мое внимание на этот раз больше всего привлек главный герой, отпетый бруклинский гуляка Эндрю Полински, наконец-то решивший завязать с холостяцкой жизнью. Я был приятно удивлен, поскольку исполнителем главной роли оказался молодой и перспективный украинский актер Артур Игнатенко. Игра Артура и итальянская классика — песня «Volare» в его исполнении, покорили сердца зрителей и вызвали бурю аплодисментов.

После спектакля мне удалось несколько минут пообщаться с Артуром и задать ему пару вопросов.

Скажите Артур, вы молодой украинский актер, но сегодня вы уже выступаете на голливудской сцене. Как вам это удалось?

Конечно, быть иностранным актером здесь в Америке весьма тяжело. Приходится бороться за роли с актерами, для которых английский — это родной язык. Поэтому приходиться вкладывать вдвое больше усилий в текст, постоянно учить новые диалекты и представлять своих персонажей как можно более креативно, чтобы заинтересовать зрителей.

Я получил хорошее образование, а еще у меня есть хорошие друзья, которые всегда поддерживают и помогают настроиться на работу. Так же я благодарен своей семье и родственникам, которые всегда верили в меня, подбадривали и не давали шанса расслабиться.

Многим украинским зрителям вы запомнились участием в популярном телепроекте «Киев Днем и Ночью» на Новом канале. Сейчас вы снимаетесь в каких-то проектах?

Да, за прошлый год со мной вышел ряд короткометражных фильмов, один из которых сейчас подан на участие в местных кинофестивалях. Также я снимался в веб-сериале The Blood of..., где сыграл главного героя. Помимо этого я принял участие в нескольких музыкальных видео и даже выступил моделью для компьютерной версии Френсиса Крика. На сегодняшний день есть несколько запланированных проектов на зиму и следующий год, которые находятся в стадии подготовки.

Ваша сегодняшняя роль в спектакле My Big Gay Italian Wedding очень впечатлила публику. Игра была живой и яркой, и вам очень хорошо удалось передать образ главного персонажа. Можно ли сказать, что эта роль близка вам по духу и вы тоже любитель вечеринок?

Спасибо! Конечно, я люблю хорошо провести время и люблю вечеринки, но сейчас, на данном этапе жизни, для меня они отошли на второй план. Большую часть времени я отдаю работе. Что касается персонажа, то его к образу я пытался подойти с более зрелой точки зрения, показав внутренний мир героя и его желание измениться ради своей второй половинки. Очень рад, что публике также понравился мой подход.

Голливудская публика очень искушенная. Легко ли вам выходить на сцену?

Я люблю театр! На сцене я чувствую себя комфортно. Я обожаю работать на публику и заряжаюсь энергией, которую излучает зритель. Обычно, за пару минут до спектакля у меня всегда наступает мандраж, но это хорошо. Этот комок, волнение помогают сосредоточиться, отпустить Артура на следующие два часа и полностью перевоплотиться в образ персонажа!

Какие у вас планы на ближайшее будущее? Вы собираетесь покорять Голливуд или вернетесь в Украину?

Я обожаю работать в Лос-Анджелесе — это отличный толчок для моей карьеры. Этот город стимулирует меня к развитию, учит многому в данной области искусства, формирует мой характер как артиста. Но я не хочу ограничиваться лишь Америкой, и в ближайшем будущем планирую принимать участие также в Европейских проектах. Я знаю очень много талантливых ребят с Украины, и очень жду момента, чтобы начать работать вместе с ними, делая и свой вклад в развитие украинской культуры. И я верю, что это не за горами!

Спектакль My Big Gay Italian Wedding прошел с большим успехом. Следующая его премьера состоится уже в сентябре этого года. Это хороший шанс для любителей театрального искусства посетить его. И очень приятно видеть, что на голливудской сцене играет молодой и перспективный украинский актер Артур Игнатенко — новая надежда и восходящая звезда украинского театрального искусства.

Источник

Люди 27.06.2018
Павел Малик. «Черный» PR в финансовом секторе – проблемы репутационного права кредиторов в Украине

В этой статье Павел Малик рассказывает о кредитовании в Украине. Секреты и проблемы данного сектора, а также кем и зачем запускаются программы черного PR против кредиторов или банковских организаций.

Павел Малик. «Черный» PR в финансовом секторе – проблемы репутационного права кредиторов в Украине
Фото: Studio Bff

Портфель проблемных кредитов в банковских учреждениях Украины неуклонно пополняется новыми случаями. На сегодня их процент уже 57%, что в 2 раза выше показателей стран Европы. В то же время, граждане нашей страны уверены, что основная угроза финансового сектора кроется именно в кредиторах, хотя их работа напрямую связана с улучшением условий кредитования для физических и юридических лиц. Дело в том, что с целью возмещения ущерба от невозвращенных кредитов, банки устанавливают более высокие процентные ставки для остальных клиентов. Таким образом средняя процентная ставка по кредиту в Украине составляет 21, 86%, в то время как в европейских странах этот показатель равен 7,49%.

Общество не осознает, что высокие процентные ставки напрямую связаны с массой проблемных задолженностей, утверждает Павел Малик. Это происходит по той причине, что против кредиторов или банковских организаций периодически запускаются программы черного PR. Крупный должник, которым начинают активно заниматься сотрудники банка или финансовые организации (в случае продажи кредита), прибегает к самым эффективным и низкозатратным методам борьбы. Не желая идти навстречу кредиторам, должник организовывает настоящую PR-кампанию, направленную на своего оппонента.

«К сожалению, законы по репутационному праву в Украине слишком несовершенны, чтобы гарантировать должную защиту кредиторов от клеветы и разрушающей репутацию информации», - рассказывает Павел Малик.

Доказать причастность конкретного лица к публикации ряда порочащих достоинство компании и ее владельца материалов крайне трудно. Да и отслеживание всех прецедентов в сети Интернет – затратно по времени и материальным ресурсам. В целях пресечения дальнейших действий должника, кредитор имеет право обратиться в суд, однако даже зная своего противника в суде не так-то просто доказать свою правоту. Дело в том, что любые заявления в СМИ могут быть интерпретированы по-разному, например, не как твердые факты, а как мнение автора публикации. А согласно закону, мнение не может считаться клеветой. Кроме того, успех в зале суда еще не гарантирует окончательное решение проблем.

Законопроекты по расширению и защите прав банков и кредиторов принимаются крайне редко. Вследствие этого, кредитование в Украине все еще остается рискованным бизнесом, ведь лазеек у неплательщиков остается предостаточно. А снижение стоимости кредитных ресурсов напрямую зависит от возможностей банков. Снижение рисков при кредитовании – это одна из основных задач действующего законодательства относительно финансовых организаций. Сегодня СМИ используются не только должниками, но и кредиторами, которые могут публиковать списки недобросовестных заемщиков и даже разглашать сумму непогашенной задолженности. Эффективность такого подхода пока сложно оценить, но если в вопросах защиты репутации право будет подчиняться законам PR, его эффективность станет заметно выше.

Люди 25.06.2018
«Во время захвата самое главное — не геройствовать»: моряк о жизни в море

В честь наступающего Дня мореплавателя мы поговорили с одним из представителей этой профессии о морской романтике, заморских странах, пиратах и жизни в море.

Профессия моряка
Фото: garrett parker

Наш собеседник ходит в море уже больше сорока лет и сейчас занимает на корабле далеко не последнюю должность. Он согласился с нами поговорить исключительно на условиях анонимности, не указывая ни имени, ни должности, ни названия корабля. Собственно, это и не было необходимо, ведь человек, который больше половины жизни провел в море, и так может рассказать массу интересного.

О первом выходе в море

Я был курсантом. Был 1976 год, мне тогда было 16 лет, и это была первая практика курсантов в море. С тех пор прошло уже больше 40 лет.

Практика была где-то с февраля по май. Судно было учебно-производственное, рейсы — короткие, максимум три недели. Работали в Средиземном море.

Это были специально построенные судна для практики курсантов на борту: было учебное машинное отделение, учебный мостик, учебная вахта. Всего в то время было пять учебных судов. Принадлежали они по большей части Одесскому высшему инженерно-морскому училищу. И одно парусное учебное судно Херсонской морской академии.

 
Фото: Jaleel Akbash

О романтике

Романтика всегда должна присутствовать при выборе профессии. Мне хотелось увидеть, научиться. В данный момент, как я вижу по молодым людям, романтики уже особо нет, есть желание работать, четко выполнять свою задачу и зарабатывать.

Однажды так получилось, что я дал зеленый свет одному молодому человеку. Как-то пришел в школу к детям и рассказывал о море. И так получилось, что с моей легкой руки один молодой человек захотел уйти в море. И он действительно стал хорошим моряком.

 

О специфике работы

Это цикличная работа, но большой цикл не рекомендуется. Мне приходилось быть в море 9 месяцев, и я знаю, что это тяжело. Психологически первый месяц идет как подстраивание. Второй – организм адаптируется к тому, что он находится вдалеке от дома, в специфических условиях. Третий – начинается рутина. Зачастую после трех месяцев рутина затягивает, притупляются чувства, внимательность.

Идеальный вариант – два месяца поработать, пару недель отдохнуть.

О семье

В основном все сейчас работают в частных компаниях, которые не предусматривают заход в дом. Но встреча с семьей – это очень важно. Однажды была ситуация: был длительный переход, когда захода домой не было, и тогда часть семей приехала в Грецию к экипажу.

К некоторым не приехали, но никто не завидовал. У кого была возможность, тот и приехал. Энергия, которую получаешь при встрече с семьей, остается надолго. Оптимальный вариант отрыва от семьи – это месяц-два.

Об отношениях между моряками

Мы все интернационалисты, мы никогда не делим друг друга ни по нациям, ни по религии, ни по политическим убеждениям, потому что тогда будет очень тяжело. Люди разные встречаются, если иногда происходят какие-то ситуации, то человека сразу домой, потому что это закрытое пространство, которое должно обеспечивать нормальную жизнь.

В основном разговоры стараемся вести дружеские. Ни о политике, ни о религии мы не говорим. Мы празднуем и Пасху, и Рождество, и Рамадан, и Дивали. Хотя и разные национальности. Моряки – это такой народ, что старается уважать любую религию, любые традиции и навыки.

О новых городах

Когда судно стоит в порту, для моряка это отдушина, возможность походить по земле. Конечно, когда стоянка небольшая, то все усилия направлены на то, чтобы пополнить запасы и подготовить корабль к следующему проходу. А когда стоим несколько дней, то капитан и администрация даже приветствуют, когда люди выходят на берег, чтобы снять отрицательную энергетику от железа и пройтись по земле. Бывает, если человек не хочет выйти в город, то его чуть ли не силком заставляют. 

Фото: Matt Mariannelli

Про пиратов

Я попадал под пиратский захват, и дважды пираты пытались напасть на судно.

Пиратский захват для каждого из моряков — это стресс. Никто не знает точно, как он себя поведет в такой ситуации. Самое главное — это не допустить захвата. Есть несколько мер предосторожности: колючие проволоки, охрана, система безопасности и т. д.

У меня это случилось давно, тогда системы безопасности были попроще и послабее. Это было в малайзийском регионе. Пираты использовали элемент неожиданности — они попросту, как обезьяны, забрались на корабль. Человек, который был тогда на дежурстве, поздно их заметил и не успел всех предупредить. Он решил спрятаться, испугался за свою жизнь. И его нельзя в этом винить, все по-своему реагируют на такие ситуации.

Во время захвата самое главное — не геройствовать. Мы им заговаривали зубы, в чем-то подчинялись, начали даже запугивать, мол, судно старенькое, без управления долго не протянет, может загореться, взорваться и так далее. Они ушли сами с корабля, нас никто не спасал. Захват длился где-то 1,5 часа.

Они взяли то, что хотели, мы не препятствовали. Сколько чего забрали, мы не считали. У одного моряка тогда забрали нательный крестик. Для него это было очень важно, и он тяжело переживал это. А так ценности, деньги — это ничто по сравнению с человеческой жизнью, тем более что это все застраховано. Главное, по возможности предотвратить сам захват, но если уже такое случилось, то сохранить себя.

Про женщин на борту

Женщины редко приходят, один раз я видел шесть девушек-кадетов, но их отправили на другой корабль. Женщинам на флоте трудно.

 

Про перемены в профессии

Сейчас выбор больше, много частных компаний. В Советском Союзе в основном все работали на державу. Сейчас все рассчитывают на себя и свои профессиональные навыки. Молодому поколению открыты все дороги. Какое-то время был спад, но сейчас довольно активно приходят курсанты, при этом толковые парни. Хотя и бестолковых, конечно, тоже хватает. Одним словом, флот постепенно обновляется. Новые технологии, новые подходы к управлению, новая техника — сейчас уже не в почете моряки, которые умеют бить кувалдой, заниматься грубым физическим трудом и т. д.

Читайте также: «Тишь да гладь: топ-7 киевских ресторанов у воды»

Люди 08.06.2018
Шлях від цукерок до супергероя

Тренер з кросфіту та бренд-амбасадор забігу Be more human Володимир Тисанюк, розповів в короткому бліц інтерв'ю про те, звідки він бере енергію, що таке ідеальна команда і чому роботи ніколи не замінять атлетів.

Володимир Тисанюк
Володимир Тисанюк. Фото: Crossfit Banda

Володимир Тисанюк — учасник, призер і переможець багатьох українських та міжнародних турнірів з кросфіту. Зараз Володимир займається підготовкою до найбільшого у СНД турніру БЛК 2018. Паралельно він займається тренерською діяльністю, а також виступає бренд-амбасадор забігу Be more human.

Про що ти думаєш, коли прокидаєтесь?

Коли я прокидаюся, дивлюся свій тренувальний план, візуалізую його і думаю про те, як буду виконувати цей самий план.

Звідки береться життєва сила, джерело енергії?

Моє джерело енергії — природа. Море, пляж, гори... Люблю кататися на лижах і грати у пляжний волейбол... а ще мені подобається ганяти на велосипеді.

Ідеальна команда — це...

Ідеальна команда — це віра і підтримка один одного.

Чи можна віднести сім’ю до розряду команди?

Сім’я — це опора і фундамент життя кожної людини. Довіра, повага і готовність прийти на допомогу... Це все те, що важливо в успішній команді, саме ці якості повинні бути в кожній родині...

Про твою першу команду.

Я грав багато років у футбол на позиції воротаря. Були випадки, коли в мене вірили товариші по команді і я міг робити нереальні речі, щоб команда стала переможцем. Але не робив. І не дивлячись ні на що, моя команда завжди підтримувала і вірила в мене!

Декілька слів для тих, хто хоче сформувати ідеальну команду.

Мій харизматичний тренер казав: «Команда "Зірка" може перемогти будь-яку команду "зірок"» і додам від себе, що головними у команді повинні бути єдина мета, настрій на перемогу, мотивація і взаєморозуміння.

Які події у житті зробили тебе сильнішим?

У моїй родині завжди із захопленням дивилися Олімпіади та Футбольні матчі. Тому і мене з дитинства приваблювали різні спортивні напрями... У дитячому садочку, коли мама давала мені цукерки, я їх не їв, а влаштовував змагання «веселі старти» для дітей...

Ти через 10 років.

Через 10 років я себе бачу батьком, який щонеділі зранку бігає зі своїми дітьми по парку...

Чи заволодіють роботи світом?

Ні. Силу і досконалість людського тіла можна вдосконалити за допомогою сучасних технологій, але замінити не можна.

Що означає слово «надлюдина»?

Супергерої Marvel Comics.

Якими надздібностями ти володієш?

Кожен атлет кросфіту певною мірою вже «надлюдина», а я свої — тільки розкриваю.

Джерело

Люди 08.06.2018
Чи справді в’язання заспокоює: інтерв’ю з засновницею Knitting Minds

У другу суботу червня відзначають Всесвітній день в’язання на публіці. Цьогоріч свято припадає на 9 число. Якщо раптом побачите у Києві людей, що сидять зі спицями та пряжею на вулиці, не дивуйтеся, адже таким чином вони відзначають своє професійне свято.

Чи справді в’язання заспокоює: інтерв’ю з засновницею Knitting Minds
На фото: Олеся, співзасновниця Knitting Minds

Ми поспілкувалися з Олесею, засновницею магазину та студії в’язання Knitting Minds аби дізнатися, як можна заробляти на в’язанні, залишатися завжди у теплі та бути спокійною.

Міф: в’язання заспокоює

Не можна стверджувати однозначно, чи в’язання заспокоює, чи навпаки виводить із рівноваги. Олеся під час в’язання занурюється у свої власні думки, повністю зосереджена на процесі, оскільки, коли в’яже, працює моторика рук. Вона відпочиває під час виготовлення виробу. Якщо людину хоча б трохи дратує це заняття, вона одразу ж його полишає.

Олеся наполягає на тому, що в’язання спицями та гачком відрізняються не лише технікою, а і природою впливу на людину. Під час в’язання спицями залучені дві руки: це нібито підвищує рівень концентрації над роботою. Також важливо слідкувати за тим, аби жодна з робочих петель не була пропущена, адже потім важко відновити усе втрачене. Це примушує людину уважно пропрацьовувати кожну деталь. Для тих, хто гожий до такої рутинної роботи, в’язання таки є своєрідною медитацією — думки лише про спиці та петлі.

В’язання гачком здається простішим: одна робоча петля, один інструмент, один спосіб плетіння. Будь-яка помилка виправляється за 5 секунд. Коли працюєш із гачком, концентрація на роботі також є високою, але у майстра вже немає потреби так прискіпливо рахувати кожен ряд: маєш час на «подумати про щось своє».

Міф: в’язання — це завжди про зиму

Зазвичай в’язання асоціюється із холодною порою року. Підсвідомо ж люди прагнуть зігрітися, а в’язання напряму пов’язане із теплом, адже взимку ми одягаємо в’язані речі. Зима — період, коли потрібно носити ці в’язані речі, а не створювати їх.

Багато в’язальниць починають в’язати восени, коли сходить спека, або прохолодними літніми вечорами. Пряжа є теплою, і вона має контакт з руками, коли в’яжете, що робить процес приємнішим. Але створення колекцій в’язаного одягу починається ще влітку, тому можна було б стверджувати, що це неперервний цикл.

Міф: в’яжуть лише бабусі

У родині Олесі не в’язав ніхто: бабуся не брала спиці або гачок в руки, а мама — геть у ранній молодості. Рідні та близькі ніколи не вчили її в’язати, тому Олеся щиро переконана — вона вчитиме цьому ремеслу своїх дітей, племінників та онуків. Насамперед, мова йде про тепло, яке через в’язання можна передавати далі: наступному.

Стереотип про бабусь тягнеться із Радянського Союзу, коли батьки переважно працювали, а дітьми займалися бабусі та дідусі. Бабусі — досить проворні. Вони встигали все, і навіть створювати щось нове — в’язати. Олеся говорить, що також це все пов’язане із тим, що не всі могли дозволити собі бажані речі, а тому в’язання було своєрідним виходом із ситуації, що склалася. В’язали за потребою.

«Бабуся в’язала не тому, що їй нічим було зайнятися вечорами. Вона просто хотіла передати частку свого тепла онукам та рідним. Тут проглядається така класна штука, як прояв турботи через в’язання», — Олеся посміхається.

Із пережитку радянщини доволі важко вилізти. Виганяючи клин клином, Knitting Minds запустили проект з виготовлення авоськи. Назва своєрідної торбинки тягнеться від поведінкової схеми наших батьків та бабусь-дідусів. Люди поверталися вечорами з роботи з думкою: «Авось, щось прикуплю». Що відрізняє нашу культуру від французької, вважає Олеся, так це те, що у Франції авоська є піком моди, а в Україні — символом бідності, нужденності та удачі. Різні асоціативні ряди формують різне ставлення до однакових речей.

Факт: студія, де усі в’яжуть

9 вересня 2016 року Олеся заснувала бренд Knitting Space, але півроку тому змінила назву на Knitting Minds, бо зрозуміла, що під одним дахом збираються люди, які радше мислять в’язанням та живуть ним. 

За мету ставили собі поширювати хобі в’язання в Україні, навчати цьому та сформувати українську спільноту в’язальниць.

«У кожної людини є хобі: вони всі різні за статусом, можливостями. Найбільш поширеним є в’язання. Гольф — хобі для мільйонерів, а в’язання — хобі для мільйонів. В’язання це про кількість. Нас більше», — пояснює Олеся.

Організація воркшопів, регулярних подій у студії, співпраця з в’язальницями та проведення курсів — саме так проходять будні в Knitting Minds. Олеся визначає свій бренд як еко та вкладає у деякі проекти соціальну складову. Наприклад, спільний з еко-блогеркою Олею Матюшенко проект з виготовлення авоськи «Я дбаю про...» має на меті поширення ідеї еко-життя та допомогу благодійному фонду «Старенькі». З продажу кожної авоськи Олеся передає по 50 гривень фонду.

В студії працюють лише дівчата: чотири у штаті та близько 20 дівчат додатково — команда в’язальниць авоськи. Олеся ніяк не пов’язує такий гендерний розподіл із фемінізмом, та каже, що із задоволенням працювала б із чоловіками. Вона стверджує, що нині багато хлопців в’яжуть. Ми їх не помічаємо, бо у цій сфері чоловіків менше, переважно, через стереотип, що в’язання — це жіноча робота. Коли перший лідер думок в’язатиме на публіці, до нього потягнуться й інші, вважає Олеся, бо вони побачать, що у в’язанні немає нічого ганебного. Дівчина згадує і про єдиного дорослого юнака, який приходив до них на воркшопи, і про маленького хлопчика: «Серед клієнток студії є одна жінка, котра виховує маленького сина. Коли хлопчик побачив, що мама в’яже, він сам взяв в руки гачок і приєднався. Це все тому, що він ще не стикався зі стереотипами та не знає, що це таке».

Факт: ручна робота недооцінена

Олеся переймається через те, що хобі багатьох в’язальниць не сприймають серйозно у їхніх сім’ях. Ручна робота потребує багато уваги, концентрації та похвали.

«У селі підтвердженням того, що ти працюєш, — постійно бути в русі. Сьогодні вся робота полягає у користуванні комп’ютером та телефоном. У розумінні більшості сидіти — не означає працювати. Особливо, якщо ти сидиш і в’яжеш, не приносиш користі сім’ї, то ти, вважай, просто сидиш і балуєшся».

Існує велика різниця між річчю фабричного виробництва та ручної роботи: перш за все, майстриня вкладає душу у виріб. Також, коли робиш виріб вручну, акцентуєш більше уваги на його деталях.

«Якщо ви хочете річ, яка буде вас гріти, буде довго носитися, не сяде, не скошлатиться, за хороший шарф потрібно буде заплатити більше. Хтось рахує ціну шарфа рядами, які пров’язав, я ж — годинами. В’язати шарф 10 годин і отримати за це 200 гривень — ні», — каже Олеся.

Ручна робота в фінансовому еквіваленті оцінюється вище, оскільки у вартість виробу вкладається заробітна платня людині, оплата оренди приміщення, комунальних послуг, води та їжі. В Україні ж склалася ситуація, коли за hand made вироби клієнти не готові віддати ті ж кошти, що і за річ машинного виробництва, бо не можуть гідно оцінити його. Олеся переймається за самих в’язальниць:

«Ручна робота в Україні недооцінена. Не тому, що її не цінують покупці, а тому, що самі майстри недооцінюють себе. Вони бояться, що їм не заплатять. Так от, заплатять завжди, просто є різні клієнти і майстри».

Олеся порівнює це з машинами різної вартості, адже автомобілі марки BMW чомусь випускають і не бояться, що за них не заплатять ті кошти, яких вони вартують. Особливо вигідно продавати власні вироби за кордон, де рівень сприйняття ручної роботи серед покупців вищий. Проте варто остерігатися упередженого ставлення до своїх виробів, якщо ви є перфекціоністом і уникаєте будь-яких помарок у роботі: вам можуть не повірити, що виріб виготовлено вручну і проситимуть докази.

Монетизувати власне хобі можна, якщо висувати власні вироби на продаж, складати схеми для в’язання, виготовляти тематичні подарунки для в’язальниць. Knitting Minds має окрім пряжі та інструментів для в’язання у своєму арсеналі і невеличкі презенти, які людина, котра не в’яже, може подарувати в’язальниці як подяку за тепло і зв’язаний одяг чи аксесуар.

Факт: день в’язання на публіці

Студія Knitting Minds відзначатиме День в’язання чотирма воркшопами у межах фестивалю Made in Ukraine: гості в’язатимуть авоськи та кошики. Олеся тішиться, бо такі заходи є доволі масштабними й важливими як для неї, так і для самих в’язальниць, яких вона лагідно називає в’язунями. І сама себе теж.

Читайте також: «Балконне фермерство: як кияни вирощують овочі та зелень в квартирах».

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com