Інколи нам буває важко повернутися у робочий режим після свят. І чим більше ми відпочиваємо, тим більш нас накриває слабкість та небажання працювати.
Клінічна психологиня Надія Браницька пояснює, чому так відбувається, і чому насправді свята в цьому не винні.
Важко повертатися у робочий режим — це правда чи стереотип?
Будь-яка зміна режиму — це стрес для організму, адже йому потрібно до цього адаптуватися. На роботі у людини було навантаження, далі зі святами з’явилося розслаблення. Тож коли потрібно назад повертатися до роботи, може статися невеликий період адаптації, аби тіло звикло раніше вставати чи більше рухатися.
Тільки вплив цієї адаптації не такий великий, як це часто показують. Якщо у людини все окей зі здоров’ям, вона стежить, аби навантаження не перевищувало її можливості та сили, а робота приносить їй задоволення, — повернення у робочий стан не має бути проблемою.
Однак далеко не у всіх людей так дійсно відбувається. Часто люди перевтомлюються, бо не навчилися балансувати роботу та відпочинок. Вони погано відчувають своє тіло, його сигнали про перевтому — головний біль, напруження в тілі, надмірну роздратованість або не притаманну агресію. Коли таким людям на свята нарешті вдається відпочити, при виході на роботу у них може з’явитися внутрішній опір.
Проте на це потрібен час. З роботою так само.
Цікавий факт, що стрес і є свідченням про адаптацію людини до нових реалій. Він поділяється на корисний (еустрес) та шкідливий (дистрес).
- Еустрес — коли адаптація відбувається ефективно, відповідно до обставин. Тоді тіло швидко приходить у норму.
- Дистрес — коли людина не може адаптуватися до умов навколо. Наприклад, якщо у людини на роботі токсичне оточення, вона не задовільняє ні свої фінансові потреби, ні потреби в емоційному зв’язку з колегами, — їй буде важко адаптуватися. Байдуже, людина щойно вийшла на нову роботу чи повертається туди після свят.
У такому випадку річ не у відпочинку на свята або пошуках балансу. Річ у руйнівному середовищі. Інколи йдеться про робоче місце — токсичного керівника, нездорове робоче навантаження. Але інколи це й про те, що відбувається з самою людиною: високі вимоги до себе, невміння відстоювати особисті кордони тощо. У такому випадку людина відчуватиме небажання виходити на роботу, емоційні коливання, напруження м’язів, головний біль, розлади ШКТ, слабкість.
Чи впливає тривалість відпочинку на адаптацію до роботи
Як і в першому випадку, впливає, куди саме людина повертатиметься. Якщо вона повертається на роботу, що задовільняє її потреби, вона добре балансує між навантаженням та відпочинком, — великої різниці, як довго вона відпочиватиме, не буде. Організм швидко адаптується назад.
Якщо, навпаки, є накопичена втома та стрес, скільки не відпочивай — краще не стане. Людина відчуватиме внутрішній опір, їй буде складно повернутися у те середовище, де вона почувається погано.
Війна позначається на тому, наскільки довго людина відпочиватиме та як повертатиметься до роботи?
Війна загалом сильно впливає на наше психічне здоров’я і, як наслідок, на здоров’я фізичне. Люди постійно переживають стрес, від цього відчувають емоційне виснаження. Деякі також відчувають зневіру. Байдуже, яка у людини робота та як довго вона відпочиває. Організм має менше сил, ніж це було до війни. Тому критично важливо якісно відновлюватися і знати, що допомагає відновлюватися саме мені.
Треба зменшити вимогливість до себе, своєї продуктивності, мотивації до праці. Паралельно важливо розвивати навичку співчуття до самого себе — турботливого ставлення, як до власної дитини. Щоденно людина має відстежувати, скільки енергії вона витрачає і скільки поповнює. Якщо не запровадити цю систему, марно чекати сил та мотивації після відпочинку, оскільки цього може бути не досить.
З чого складається система?
- Щоденний рівень — відстежувати кожного дня, скільки навантаження я сьогодні можу на себе взяти та що я зробив для відновлення. Таких невеликих ресурсних справ для відновлення має бути дві-три: послухати класну пісню, випити чай з улюбленої чашки, пройтися гарною вулицею тощо. Варто занести їх у список, щоб швидко знаходити, що поповнює наш ресурс.
- Щотижневий рівень — робити одну велику улюблену справу на тиждень для відновлення. Це може бути масаж, відвідування лекцій, зустріч з друзями, фізичні навантаження. Або, навпаки, день “нічого-не-робіння”, коли ми цілий день відпочиваємо, тілесно та морально набираємося сил.
- Щомісячний рівень — ще масштабніше відновлення. Можливо, раз на місяць поїхати покататися на конях, відвідати сусіднє місто чи друзів.
- Щорічний рівень — максимальне відновлення. Приміром, якщо у людей є діти, для них таким відновленням буде поїздка раз на рік тільки удвох. Також це можуть бути тур в іншу країну, ретрит, практика мовчання. Звісно, це не обов’язково мають бути поїздки, проте цей досвід відновлення має бути винятковим.
Що допомагає швидше повернутися у робочий режим?
Перш за все, треба дати собі час на адаптацію. Прийняти, що декілька днів тобі може бути не окей і що хотітиметься кудись втекти.
По-друге, варто оточити себе на роботі комфортними речами. Поставити на стіл рослину, фотографії, якийсь декор. Тоді це місце стане таким, у якому вам затишно, у якому хочеться перебувати.
Третім кроком буде подумати, а що вас відновлює. Ці речі потрібно планувати у робочий графік та їх виконувати. Відпочинок є настільки ж важливим, як і робота.
Четвертим пунктом буде пам’ятати, що повернення до роботи — це не тільки повернення до виконання задач. Можливо, це ще й повернення до колег, які вам подобаються. Можливо, це повернення у крутий офіс у хорошій будівлі. Або, можливо, це повернення до нагоди щодня гарно одягатися.
Якщо це все виконується, а настрою працювати все ще нема, тоді порефлексуйте, що не так з вашою роботою, що на вас тисне і відвертає бажання повертатися назад.
А чи є якась профілактика?
Найкраща профілактика — дотримання балансу, системи праці-відновлення. Вона має бути круглий рік, незалежно від відпусток чи свят.
Це схоже на ситуацію, коли треба одягнути туфлі на розмір менше. У них можна якийсь час проходити та потім зняти. Але якщо взути їх назад, нічого не зміниться — вони все одно будуть тиснути.
У такому випадку варто задуматися: для чого мені ці туфлі взагалі? Чому я у них ходжу щодня? Чи можу я їх розтягнути, підрізати, збільшити для себе простір? Якщо не вдається, тоді залишається поставити собі одне питання: а чи це взагалі мої туфлі? Може, краще пошукати іншу пару?
Працівник надає послуги як фаховий спеціаліст, на заміну отримує цікаві задачі, спілкування, комфортне місце. Якщо обмін є несправедливим, нерівноправним, то це не дуже корисно для нас самих. Тоді, можливо, краще пошукати роботу, де цей баланс буде витримуватися?
