Від ненависті до прийняття. Що сьогодні відчувають українці й що чекає їх у майбутньому
З початком повномасштабної війни українці пережили та досі переживають безліч найрізноманітніших станів. Злість, апатія, тривога — дехто з нас, можливо, до цього моменту ніколи з ними не зустрічався, або принаймні це було не так часто, як зараз.
Та чи це добре — відчувати злість? І чи можливо одного ранку встати й забути про тривогу? Розповідають психологи.
Та чи це добре — відчувати злість? І чи можливо одного ранку встати й забути про тривогу? Розповідають психологи.
Ненависть і злість
Здатність до емоційної регуляції
Важливо навчитися регулювати власні емоції. Для цього потрібно розвивати навички стресостійкості, володіти техніками психологічної стабілізації. Іноді, коли щось трапляється і треба швидко «прийти до тями», можна використовувати спеціальні стратегії. Однією з таких стратегій є самозаспокоєння за допомогою 5 органів чуттів. Почніть з того, що намалюйте свою руку на аркуші паперу і підпишіть кожен з пальців одним з п’яти відчуттів. Потім на кожен палець визначте щось особливе та безпечне, що символізує ці відчуття.
H
Як з цим працювати?
____адзвичайні події створюють широкий спектр проблем, що виникають на рівні особистості, сім'ї, громади й суспільства. Такі події називають психотравмуючими. Зазвичай вони відбуваються раптово, неочікувано та інтенсивно проявляються — коли створюється відчуття втрати контролю та безпеки. Повномасштабне вторгнення росії є однією з таких ситуацій, коли безліч наших земляків стикнулися з наслідками впливу дуже сильного травматичного стресу, були його учасниками або свідками.
На пережиті травматичні події кожна людина реагує по-своєму, але ці реакції об'єднує типовість за їхніми проявами, а також те, що вони є природними та закономірними — як відповідь на ненормальність самої події.
Однією з таких реакцій є злість.
Відчувати злість у таких умовах — нормально. Часом ми відчуваємо безсилля перед несправедливістю, коли не можемо вплинути на ситуацію. Однак коли злість виходить з-під контролю, то починає шкодити, адже вона заважає мислити критично та може призводити до агресії на невинних або на себе. Натомість блокування в собі злості призводить до того, що ми починаємо уникати емоцій.
Також люди можуть відчувати гнів. Він є однією з базових емоцій, що сигналізує про наявність противника, мобілізує внутрішні ресурси та стимулює до боротьби. Гнів може зменшувати біль, однак невміння його виражати теж призводить до уникнення (коли ми не вміємо виражати власні потреби й можемо відчувати сором, провину, деструктивну та ірраціональну критику себе).
Гнів — це почуття, а ось агресія — це вже поведінка, що може мати вербальний та фізичний прояви.
Агресія може бути шкідливою як для людини, так і для її оточення, якщо немає можливості спрямувати агресію на реального противника (як-то під час воєнних дій). Невміння виражати агресію може призвести до конфліктів (наприклад, коли під час перегляду новин людина починає сваритись із сусідами, що гучно слухають ті ж самі новини).
На пережиті травматичні події кожна людина реагує по-своєму, але ці реакції об'єднує типовість за їхніми проявами, а також те, що вони є природними та закономірними — як відповідь на ненормальність самої події.
Однією з таких реакцій є злість.
Відчувати злість у таких умовах — нормально. Часом ми відчуваємо безсилля перед несправедливістю, коли не можемо вплинути на ситуацію. Однак коли злість виходить з-під контролю, то починає шкодити, адже вона заважає мислити критично та може призводити до агресії на невинних або на себе. Натомість блокування в собі злості призводить до того, що ми починаємо уникати емоцій.
Також люди можуть відчувати гнів. Він є однією з базових емоцій, що сигналізує про наявність противника, мобілізує внутрішні ресурси та стимулює до боротьби. Гнів може зменшувати біль, однак невміння його виражати теж призводить до уникнення (коли ми не вміємо виражати власні потреби й можемо відчувати сором, провину, деструктивну та ірраціональну критику себе).
Гнів — це почуття, а ось агресія — це вже поведінка, що може мати вербальний та фізичний прояви.
Агресія може бути шкідливою як для людини, так і для її оточення, якщо немає можливості спрямувати агресію на реального противника (як-то під час воєнних дій). Невміння виражати агресію може призвести до конфліктів (наприклад, коли під час перегляду новин людина починає сваритись із сусідами, що гучно слухають ті ж самі новини).
Наприклад: великий палець символізує зір, а символом зору можуть бути метелики; або: середній палець символізує нюх і його може представляти бузок. Після цих дій причепіть малюнок на холодильник або інше місце вдома, де ви зможете його часто бачити.
Прийняття
Психологиня
Катерина Проноза
К
Тривога
___ожна людина має базові фізичні та емоційні потреби — це дах над головою, їжа, безпечне та надійне середовище. Сьогодні багато людей цього не мають. Мозок автоматично аналізує, що відбувається в житті, активує механізм «бий або біжи», щоб захистити людину від небезпеки. Саме цей механізм ми відчуваємо як тривогу та притаманні їй симптоми.
Тривога — це не дефект. Це захисна реакція, спрямована на збереження життя.
Вона означає, що базові потреби людини не задовольняються, навколишнє середовище досі небезпечне, відсутня стабільність. Однак при тривожних розладах мозок проводить хибну оцінку та вмикає захисну реакцію там, де немає в ній потреби. Це потребує лікування.
Відчуття тривожності має прояви, пов’язані з фізіологічними змінами в організмі, які виникають у відповідь на стрес та провокуються активацією симпатичної нервової системи.
Тривога — це не дефект. Це захисна реакція, спрямована на збереження життя.
Вона означає, що базові потреби людини не задовольняються, навколишнє середовище досі небезпечне, відсутня стабільність. Однак при тривожних розладах мозок проводить хибну оцінку та вмикає захисну реакцію там, де немає в ній потреби. Це потребує лікування.
Відчуття тривожності має прояви, пов’язані з фізіологічними змінами в організмі, які виникають у відповідь на стрес та провокуються активацією симпатичної нервової системи.
Як тільки «зачепить», дихайте глибоко та повільно і, тримаючи руку перед обличчям, спробуйте пригадати, які відчуття / символи ви асоціювали з кожним пальцем (як на малюнку).
Однак регулювати емоції — не завжди легка справа. З цим може допомогти фахівець, який навчить розпізнавати емоції, їхню роль та значення, а також їх регулювати. Психотерапевт може допомогти побудувати власний термометр напруги та навчити утримувати його в межах контролю, виражати свої емоції без шкоди та дистанціюватись від чинників, що викликають передумови для небажаних реакцій.
Мета емоційної регуляції — не позбутися емоцій, а знизити страждання від них.
Володіння навичками емоційної регуляції може допомогти знизити емоційну інтенсивність, вразливість, підвищити емоційну стійкість, а також розвинути вміння керувати собою.
Однак регулювати емоції — не завжди легка справа. З цим може допомогти фахівець, який навчить розпізнавати емоції, їхню роль та значення, а також їх регулювати. Психотерапевт може допомогти побудувати власний термометр напруги та навчити утримувати його в межах контролю, виражати свої емоції без шкоди та дистанціюватись від чинників, що викликають передумови для небажаних реакцій.
Мета емоційної регуляції — не позбутися емоцій, а знизити страждання від них.
Володіння навичками емоційної регуляції може допомогти знизити емоційну інтенсивність, вразливість, підвищити емоційну стійкість, а також розвинути вміння керувати собою.
Головні симптоми:
— підвищене серцебиття;
— запаморочення;
— відчуття «ватних ніг»;
— тремор кінцівок;
— пітливість.
— підвищене серцебиття;
— запаморочення;
— відчуття «ватних ніг»;
— тремор кінцівок;
— пітливість.
Як з цим працювати?
Якщо реакція яскраво виражена або на людину довго впливає стрес, то можуть додаватися стани дереалізації — відчуття відсторонення від світу, та деперсоналізації — порушене сприйняття себе, відсторонення від відчуттів, що іноді оцінюють як апатію. Також проявляється напруження в тілі, мігренозні болі, болі за грудиною, ком у горлі та безліч інших тілесних проявів.
Короткотривале відчуття тривожності не шкодить, адже є потужним захисним механізмом, завдяки якому ми виживаємо. Однак у довготривалій перспективі воно несе негативні наслідки, адже існує високий ризик виникнення депресії та хронічних тривожних розладів, кардіологічних порушень, розладів шлунково-кишкового тракту, хронічного больового синдрому, мігренозних проявів.
Короткотривале відчуття тривожності не шкодить, адже є потужним захисним механізмом, завдяки якому ми виживаємо. Однак у довготривалій перспективі воно несе негативні наслідки, адже існує високий ризик виникнення депресії та хронічних тривожних розладів, кардіологічних порушень, розладів шлунково-кишкового тракту, хронічного больового синдрому, мігренозних проявів.
Я
___ кщо ми говоримо про тривожність та напруження в ситуаціях бомбардувань чи ракетних обстрілів, то це нормальні реакції виживання. Розуміння, що організм робить усе, щоб впоратися з небезпекою, допоможе менше переживати про свої прояви.
Однак варто розрізняти тривожність як фізіологічну реакцію на небезпеку — та психологічну. Існує тривога, злість або провина, за те, що реакції людини не задовольняють її очікувань або очікувань оточення. Наприклад, людина картає себе за те, що у неї тремтять руки, чи вона порівнює себе з колегами, які краще справляються з роботою у день обстрілів. У такому випадку важливо приймати свій організм, реакції, розуміти свої можливості та слідувати своїм потребам.
Також допомагають хобі, інтереси, повернення шматочка «нормального» життя. Для когось це спорт, для когось — зустрічі з друзями за кавою. Здається, це маленькі незначні речі, проте вони означають, що життя не поставлене на паузу. За день, коли багато суму, втоми, скрути, з’являється позитивний спогад. Це краще, ніж думати «Я весь день варюся у своїй тривозі».
Шлях до прийняття — це визнати, що життя не таке, як би нам хотілося.
Так, більше не можна спокійно добратися до роботи, чи працювати, бо зникло світло. Однак у цей момент варто чимось себе зайняти: виконати інші задачі, вдатися до активностей, що допоможе не тривожитися за втрату часу. Іноді також допомагає просто лягти поспати, щоб зробити роботу, коли буде електрика.
Також корисною є техніка «кардинального прийняття». У момент, коли нічого не можна змінити, варто це прийняти — так, як є, без докорів та намагання це проконтролювати. Змінювати ситуацію варто тоді, коли буде можливість.
Зменшити напругу допоможе фокусування на тому, що ми можемо контролювати — свої дії, слова, ставлення, піклування про себе, рішення. Та навчитися не брати на себе те, що нам не підвладне — минуле, чужі думки та емоції, вибір інших людей, їхні слова. Не треба повністю вимикати тривожність: треба дати їй місце і простір, однак з обмеженнями, щоб вона не заважала жити життя.
Якщо тривогу не вдається контролювати, не варто ігнорувати проблему. У такому випадку потрібно звертатися по допомогу до психіатра: можливо, необхідна медикаментозна підтримка.
Однак варто розрізняти тривожність як фізіологічну реакцію на небезпеку — та психологічну. Існує тривога, злість або провина, за те, що реакції людини не задовольняють її очікувань або очікувань оточення. Наприклад, людина картає себе за те, що у неї тремтять руки, чи вона порівнює себе з колегами, які краще справляються з роботою у день обстрілів. У такому випадку важливо приймати свій організм, реакції, розуміти свої можливості та слідувати своїм потребам.
Також допомагають хобі, інтереси, повернення шматочка «нормального» життя. Для когось це спорт, для когось — зустрічі з друзями за кавою. Здається, це маленькі незначні речі, проте вони означають, що життя не поставлене на паузу. За день, коли багато суму, втоми, скрути, з’являється позитивний спогад. Це краще, ніж думати «Я весь день варюся у своїй тривозі».
Шлях до прийняття — це визнати, що життя не таке, як би нам хотілося.
Так, більше не можна спокійно добратися до роботи, чи працювати, бо зникло світло. Однак у цей момент варто чимось себе зайняти: виконати інші задачі, вдатися до активностей, що допоможе не тривожитися за втрату часу. Іноді також допомагає просто лягти поспати, щоб зробити роботу, коли буде електрика.
Також корисною є техніка «кардинального прийняття». У момент, коли нічого не можна змінити, варто це прийняти — так, як є, без докорів та намагання це проконтролювати. Змінювати ситуацію варто тоді, коли буде можливість.
Зменшити напругу допоможе фокусування на тому, що ми можемо контролювати — свої дії, слова, ставлення, піклування про себе, рішення. Та навчитися не брати на себе те, що нам не підвладне — минуле, чужі думки та емоції, вибір інших людей, їхні слова. Не треба повністю вимикати тривожність: треба дати їй місце і простір, однак з обмеженнями, щоб вона не заважала жити життя.
Якщо тривогу не вдається контролювати, не варто ігнорувати проблему. У такому випадку потрібно звертатися по допомогу до психіатра: можливо, необхідна медикаментозна підтримка.
Психіатр, дитячий психіатр
схема-терапевт
схема-терапевт
Христина Живаго
Розуміння почуття провини та сорому
Провина
П
___ ровина вцілілого — відома психологам та психотерапевтам ознака потенційно пережитої травматичної події. Здається, ти повинен був передбачити все заздалегідь, ідеально оцінити ризики та діяти на випередження. Проте так не завжди стається. Тоді люди починають відчувати провину. Наприклад, свідки катастрофічних подій починають вважати себе причетними до втрат. У випадку війни почуття провини можуть відчувати і ті, хто рятується від війни за кордоном, і ті, хто зараз нас захищає (не зміг врятувати побратима тощо).
Гнітючу провину породжує саме неспроможність повернути час, почуття безсилля перед впливом на ситуацію, що вже сталась.
Однак також часом доводиться мати справу з об’єктивним почуттям провини, коли людина виявила слабкість або нездатність бути готовою до ситуації ризику. І тут варто зрозуміти: ми — не супермени. Нормально проявляти слабкість чи бути не готовим до кризової ситуації.
Окремо варто поговорити про сором. Природно він сигналізує про щось, що ми хочемо приховати. Це досить логічно, адже сором — дискомфортне й інтенсивне відчуття, від якого ми хочемо сховатися.
Тільки наявність сорому, як і у випадку з провиною, не обов’язково означає, що для цього в людини є підстави.
Чим більше ми пов'язуємо себе із соромом, тим більше ізолюємо себе. У цей момент ми втрачаємо зв'язок із самими собою та з оточенням. Сором може бути травматичним, провокувати нав'язливі думки, флешбеки, емоційне уникнення та гіперзбудження. Це не безпосередні спогади про соромний вчинок, а скоріше небажання бути в контакті з ними та спроба їх уникнути.
Коли сором домінує над іншими емоціями, він може призвести до проявів психічних захворювань, особливо при депресії та ПТСР.
Почуття провини — це сигнал, що «Я зробив щось не так» (навіть якщо це неправда). Сором — «Щось не так зі мною»
Гнітючу провину породжує саме неспроможність повернути час, почуття безсилля перед впливом на ситуацію, що вже сталась.
Однак також часом доводиться мати справу з об’єктивним почуттям провини, коли людина виявила слабкість або нездатність бути готовою до ситуації ризику. І тут варто зрозуміти: ми — не супермени. Нормально проявляти слабкість чи бути не готовим до кризової ситуації.
Окремо варто поговорити про сором. Природно він сигналізує про щось, що ми хочемо приховати. Це досить логічно, адже сором — дискомфортне й інтенсивне відчуття, від якого ми хочемо сховатися.
Тільки наявність сорому, як і у випадку з провиною, не обов’язково означає, що для цього в людини є підстави.
Чим більше ми пов'язуємо себе із соромом, тим більше ізолюємо себе. У цей момент ми втрачаємо зв'язок із самими собою та з оточенням. Сором може бути травматичним, провокувати нав'язливі думки, флешбеки, емоційне уникнення та гіперзбудження. Це не безпосередні спогади про соромний вчинок, а скоріше небажання бути в контакті з ними та спроба їх уникнути.
Коли сором домінує над іншими емоціями, він може призвести до проявів психічних захворювань, особливо при депресії та ПТСР.
Почуття провини — це сигнал, що «Я зробив щось не так» (навіть якщо це неправда). Сором — «Щось не так зі мною»
Як з цим працювати?
Я
___кщо почуття провини проявляється довгий час та пригнічує, краще звернутися з цим запитом до фахівця.
Робота з почуттям провини передбачає:
• опрацювання реалістичності наміру скоєного / навмисність («Чи справді людина хотіла, щоб саме так сталось?»);
• причини, чому це сталось (зазвичай завдяки встановленню хронології подій).
• опрацювання реалістичності наміру скоєного / навмисність («Чи справді людина хотіла, щоб саме так сталось?»);
• причини, чому це сталось (зазвичай завдяки встановленню хронології подій).
П
Психологиня
Катерина Проноза
Апатія
Прийняття та простір для кожного свого стану
Робота з відчуттям провини допомагає відповісти на питання, чи справді людина прагнула досягти саме такого результату. Ця робота може передбачати винесення уроків.
Ідеально — щоб і сором, і провина були здоровими.
Тоді це стає частиною власної моралі, що не шкодить, а допомагає людині рухатися далі.
Ідеально — щоб і сором, і провина були здоровими.
Тоді це стає частиною власної моралі, що не шкодить, а допомагає людині рухатися далі.
Як з цим працювати?
Як це помітити? У людини погіршується стан, з’являються:
• порушення сну та апетиту,
• різке схуднення,
• погані думки,
• труднощі з виконанням звичних обов’язків,
_відсутність лібідо,
• неадекватна поведінка з руховим _збудженням або, навпаки, загальмованістю;
• пасивність (особливо зранку).
• порушення сну та апетиту,
• різке схуднення,
• погані думки,
• труднощі з виконанням звичних обов’язків,
_відсутність лібідо,
• неадекватна поведінка з руховим _збудженням або, навпаки, загальмованістю;
• пасивність (особливо зранку).
___ ротягом цього року хоча б ненадовго апатію відчував практично кожен українець, адже вона виникає в результаті постійного стресу. Це стан, коли людина байдужа до всього, що її оточує, замикається, не відчуває емпатії, втомлена та безсила. Однак апатія може бути першим дзвоником тяжчих розладів — клінічної депресії, панічного розладу, психотичного стану, що потребує консультації та допомоги психіатра.
Людина відчуває дуже сильний дискомфорт, оскільки начебто втрачає свою емоційну частину. Часом це болісне переживання. До того ж тривале перебування в пасивному та беземоційному стані впливає на стосунки, роботу, навчання і може мати негативні соціальні наслідки.
П
___ о-перше, варто розуміти, що стан апатії — нормальна реакція на ненормальні події. Не варто себе картати чи шукати винного. Організм намагається впоратися з тою навалою переживань і труднощів, які сталися за рік.
Як полегшити цей стан:
• займатися рутинними справами, доглядати _та піклуватися про себе;
• повноцінно харчуватися, гуляти на свіжому _повітрі;
• продовжувати працювати, але зменшити _навантаження, наскільки можливо;
• не втрачати зв’язок хоча б з кількома _довіреними людьми;
• займати активну позицію у житті.
• займатися рутинними справами, доглядати _та піклуватися про себе;
• повноцінно харчуватися, гуляти на свіжому _повітрі;
• продовжувати працювати, але зменшити _навантаження, наскільки можливо;
• не втрачати зв’язок хоча б з кількома _довіреними людьми;
• займати активну позицію у житті.
Психіатр, дитячий психіатр схема-терапевт
___ ійна — та криза, яка не мине безслідно. Втрата рідних, руйнування житла, обстріли та постійне очікування небезпеки — фактори, які змушують українців безперервно жити у стресі.
Здається, від такого не оговтатися ніколи. Однак психологи стверджують: якби наша психіка не могла адаптуватися до реалій, ми б навряд чи дожили б до сучасних днів. Так, зараз багато людей скаржаться на тривожність, проблеми зі сном, коливання настрою та втому, проте це не назавжди.
«Це очікувані реакції на стрес, однак у більшості після цього вони ніколи більше не повторяться», — пояснює психіатр Христина Живаго.
З одного боку, війна провокує психологічні проблеми, з іншого — наша відповідь на неї є профілактикою травмування психіки. За словами Живаго, цьому допомагають єднання та мотивація українців, які займають активну позицію та беруть участь в обороні країни. «Це відомо з інших війн. Там, де люди знають навіщо воюють, об’єднуються, мають мету, що ґрунтується на цінностях, рівень психічних розладів нижчий», — додає спеціалістка.
Здається, від такого не оговтатися ніколи. Однак психологи стверджують: якби наша психіка не могла адаптуватися до реалій, ми б навряд чи дожили б до сучасних днів. Так, зараз багато людей скаржаться на тривожність, проблеми зі сном, коливання настрою та втому, проте це не назавжди.
«Це очікувані реакції на стрес, однак у більшості після цього вони ніколи більше не повторяться», — пояснює психіатр Христина Живаго.
З одного боку, війна провокує психологічні проблеми, з іншого — наша відповідь на неї є профілактикою травмування психіки. За словами Живаго, цьому допомагають єднання та мотивація українців, які займають активну позицію та беруть участь в обороні країни. «Це відомо з інших війн. Там, де люди знають навіщо воюють, об’єднуються, мають мету, що ґрунтується на цінностях, рівень психічних розладів нижчий», — додає спеціалістка.
Христина Живаго
Чи (та коли) вдасться відновитися?
Якщо стан апатії триває понад два тижні, варто звернутися до психіатра, психолога по підтримку — медикаментозну та психологічну. Адже розвиток психічних порушень та недбале ставлення до лікування можуть призвести до того, що ці розлади перейдуть у хронічну форму.
В
Тож видихаємо: ПТСР, про який зараз часто говорять, проявиться далеко не у всіх.
За статистикою ВООЗ, посттравматичний розлад матимуть близько 25% людей, які пережили однакову травматичну подію. Певний відсоток також матиме хронічну тривожність чи схильність до депресії.
За статистикою ВООЗ, посттравматичний розлад матимуть близько 25% людей, які пережили однакову травматичну подію. Певний відсоток також матиме хронічну тривожність чи схильність до депресії.
«Але більшість — практично 70% — вийдуть з травмівної ситуації здоровими й без наслідків. Ці дані подають надію», — коментує психіатр.
Але є «але». Чим довше триватиме війна, тим більше страждатиме психіка людей. Зростає кількість втрат, смертей, пошкоджень будинків, людям стає дедалі важче справлятися економічно. Так, мозок вміє адаптуватися до труднощів, однак всьому є межа. Саме тому, за словами Живаго, останні місяці у дедалі більшої кількості людей проявляються симптоми депресії, тривожності та ін.
Тільки і це не кінець. Нервова система здатна постати з попелу, тож щойно ми почуватимемося безпечно, почнемо відновлюватися.
Скільки часу на це знадобиться — справа індивідуальна. Комусь вистачить зо два місяці, у когось підуть роки. Важлива підтримка соціуму й робота з власним ментальним здоров’ям — як-то психотерапія або медикаментозне лікування.
Біль від війни з нами назавжди. Країна буде оговтуватися від неї довго — відновлюючи зруйновані міста, працюючи з ветеранами, змагаючись з економічною чи навіть політичною кризою. Однак психологи відзначають цікавий факт: поруч з можливим негативним постпереживанням буде трансформація суспільства через колективні спогади та інституції. Після воєн відбувається дуже різке психологічне та емоційне зростання суспільства. Травматичний досвід військових та цивільного населення призводить до зміцнення соціальних зв’язків, підвищення самоефективності та особистої сили контролю за подіями, які впливають на життя. Ми зростатимемо, і з нами зростатиме країна.
«Наразі нашим завданням є не витісняти, а проживати травму, — підсумовує психологиня Катерина Проноза. — Це запобігатиме розвиткові подальших розладів. Єдність, доброчесність намірів («Ми на своїй землі!»), співпричетність («Ти не один, не мовчи!»), колективна та колегіальна допомога, визнання агресора як такого — все це є превентивними заходами для збереження не тільки менталітету, а й ментального здоров’я нації».
Але є «але». Чим довше триватиме війна, тим більше страждатиме психіка людей. Зростає кількість втрат, смертей, пошкоджень будинків, людям стає дедалі важче справлятися економічно. Так, мозок вміє адаптуватися до труднощів, однак всьому є межа. Саме тому, за словами Живаго, останні місяці у дедалі більшої кількості людей проявляються симптоми депресії, тривожності та ін.
Тільки і це не кінець. Нервова система здатна постати з попелу, тож щойно ми почуватимемося безпечно, почнемо відновлюватися.
Скільки часу на це знадобиться — справа індивідуальна. Комусь вистачить зо два місяці, у когось підуть роки. Важлива підтримка соціуму й робота з власним ментальним здоров’ям — як-то психотерапія або медикаментозне лікування.
Біль від війни з нами назавжди. Країна буде оговтуватися від неї довго — відновлюючи зруйновані міста, працюючи з ветеранами, змагаючись з економічною чи навіть політичною кризою. Однак психологи відзначають цікавий факт: поруч з можливим негативним постпереживанням буде трансформація суспільства через колективні спогади та інституції. Після воєн відбувається дуже різке психологічне та емоційне зростання суспільства. Травматичний досвід військових та цивільного населення призводить до зміцнення соціальних зв’язків, підвищення самоефективності та особистої сили контролю за подіями, які впливають на життя. Ми зростатимемо, і з нами зростатиме країна.
«Наразі нашим завданням є не витісняти, а проживати травму, — підсумовує психологиня Катерина Проноза. — Це запобігатиме розвиткові подальших розладів. Єдність, доброчесність намірів («Ми на своїй землі!»), співпричетність («Ти не один, не мовчи!»), колективна та колегіальна допомога, визнання агресора як такого — все це є превентивними заходами для збереження не тільки менталітету, а й ментального здоров’я нації».
