Річка на Хрещатику?
Чому це не така божевільна
ідея, як може здатися
Києву не вистачає громадських просторів, а Хрещатик — вулиця, яка досі слугує пам’яті радянських часів.
Нещодавно медіа масово поширювали новину про проєкт київського архітектора Віктора Білоуса, який запропонував зробити на Хрещатику річку та обладнати навколо неї зону відпочинку. Так, це на тому Хрещатику, де вісім смуг проїзду, широкий тротуар та купа хаотичних точок з вуличною їжею.
Основу проєкту складає ідея повернення з-під землі річки Хрещатик, яку сховали у колекторі ще XIX ст. Зараз вона протікає під однією зі смуг вулиці. Навколо річки планували облаштували зелений простір зі сходами та місцями для відпочинку. Також за планом було змінити Майдан Незалежності, висадити на ньому газон, прибрати усю бруківку та радянські атрибути на кшталт фонтанів, хаотично нагромаджених монументів та нескінченних перешкод.
Виявилося, цей проєкт — зовсім не новий. Віктор придумав його ще у 2014 році, проте до реалізації так і не дійшло. Зараз до ідеї із зеленим Хрещатиком з’явилася нова хвиля інтересу, й архітектор на неї дуже розраховує.

Ми зустрілися з Віктором в одному з кафе поруч з Хрещатиком. «Аби бути ближчими до теми», — тоді так архітектор пояснив свій вибір. А потім прогулялися вулицею, щоб візуалізувати проєкт й оцінити, наскільки він потрібен Києву.
архітектор
Віктор Білоус,
Чому річку сховали
У Києві близько 60 річок сховані у колектори. Хтось десь знаходить згадки в архівах, але точної карти цих річок немає.

Перед проєктом я спілкувався з істориками, інженерами, гідрологами та навіть дигерами. Вагомий внесок для натхнення дала книга Вишневського «Малі річки Києва». На фотографіях XIX ст., що ми знаходили, на Хрещатику було видно струмок. Він тягнувся до Бессарабського басейну, а потім впадав у річку Клов у районі сучасного Палацу Спорту. Зараз Клов також схована у колектор. Річка тягнеться вздовж «Олімпійського» у бік Мегамаркету на Горького, 50, де впадає у річку Либідь, яка, своєю чергою, доходить до Дніпра.

Біля Головпоштамту раніше проходила межа між Верхнім та Нижнім містом. Замість Хрещатику був Хрещатий Яр, куди з Верхнього міста стікали струмки. Зараз це вулиці Прорізна та інші, що розташовані під нахилом.
З середини XIX ст. Хрещатик почав розвиватися як торгова вулиця. Комунікація з іншими частинами міста розширювалася, з’являлися перехрестя. У 1840 році річку взяли в колектор. Хрещатик став однією з головних вулиць, де почали будувати адміністративні будівлі. Проте вулиця ще не стала центром, оскільки все життя концентрувалося у Верхньому місті, на Подолі.

До Другої світової ширина Хрещатику була до 50 м. На вулиці не було жодних площ, тільки квартальна забудова. Після війни Хрещатик повністю змінили. Він став широким, місцями досягає 73 метрів. Навіщо було робити вісім смуг, якщо ними їздить лише один автомобіль?

Це зробили з ідеологічних мотивів — для проведення параду. Фактично такі вулиці у радянських містах є шаною вождю. Парад починався в одній стороні вулиці, а закінчувався в іншій, у ніг ідола. Для цих цілей збудували площу, що зараз є Майданом Незалежності.

Тому Хрещатик — це не зона для людей. Це зона для поклоніння. Чи помічали ви, з яким бажанням люди йдуть на Андріївський узвіз чи до району Золотих Воріт? Там комфортніше та затишніше. На Хрещатику людина відчуває дисонанс.
Чому архітектор зацікавився темою схованих річок
Я — архітектор, який займається комерційними проєктами. Громадські проєкти — це моє хобі. Багато з нас сприймають архітектуру буквально — будинок та й будинок. Але архітектура опосередковано впливає на середовище, яке формує людину. Архітектура — це один з ідеологічних інструментів формування суспільства. Коли я бачу багато речей не такими, якими вони мають бути, хочеться показати альтернативу.

Втілення ідеї з річкою Хрещатика розробляли семеро людей, включно з моїм колегою Семеном Поломаним. Від початку ми хотіли привернути увагу до питання схованих київських річок. Тоді, очевидно, це було не на часі. Зараз інтерес до урбаністики прокинувся.

Окрім Хрещатика, у 2014 році я також розробив проєкт з облаштування річки Либідь поруч з районом Деміївської. Разом з бізнесами ми почали реалізацію ідеї, але, на жаль, все зупинилося. Проєкт досі чекає свого часу.
В основі моїх проєктів лежить тема води та екології. Людина на 80% складається з води. Її відновлюють зелені зони та природні громадські простори. Чисте повітря та вода створюють наш комфорт. Це впливає на настрій та загальне відчуття у місті. Можливо, через те, що київські річки заховані під землю, ми й закриті одне від одного.

Київ має унікальний ландшафт, але ми вже його зіпсували. Чи задумувалися ви, чому панораму міста зазвичай показують десь з району Києво-Печерської лаври чи Софії Київської? Бо інше показувати не можна.

Навіть без втілення наші громадські проєкти мають мету. Вони можуть надихати населення, так само як пісня або вірш. Знайшов картинку в Інтернеті, спитав себе: «Вау, а що, так може бути?» І пішов ланцюг пошуку інформації. Це освічує людей, показує, що може бути інакше.
Яким може бути Хрещатик
Проєкт простягається від сучасного готелю «Дніпро» на Європейській площі до Бессарабської площі. Змінена частина Майдану Незалежності — це відсилання до зеленого пагорба, який раніше був замість ТЦ «Глобус». На рендерах ми зобразили людей, що проводять пікніки на газонах на місці сучасної бруківки. Це переосмислення простору, аби людина та сім’я стали його центром.

Майдан зараз розділений дорогою. На ньому ми почуваємо себе дискомфортно. Навкруги — трафік, торгівля, постійний рух. Ми запропонували об’єднати дві частини у суцільний простір. Дорогу можна буде пустити або під землею, або в об'їзд.

Безпосередньо річка починається з тротуарної частини вздовж Хрещатику. Зараз складається враження, ніби Хрещатик — це транзитна вулиця, але ніяк не центральна. Хрещатик широкий та нефункціональний. Річка могла б це змінити. Верхня частина тротуару залишилася б, змінилася б тільки нижня. Під вимоги простору потрібно було б забрати також дві смуги дороги.

Біля сходів Хрещатику ми планували зробити пагорби, на яких можна було б відпочити чи походити містками через річку. Це рішення зменшує шумове навантаження вулиці, а також створює прохолоду. Подібні водні артерії охолоджують місцевість навколо на 1,5-3 ​​℃. Це демонструє досвід південнокорейського Сеула.

Завдяки громадському простору на вулицю повернулися б люди. Зараз Хрещатик пустий. На ньому майже немає дітей. Якщо для них створити комфортну місцевість, це тільки допоможе комерції. Діти — основний клієнт для бізнесу. Проєкт вигідний також з економічної перспективи.
Поруч з метро я хотів створити хаб для малого бізнесу. Зараз точки з їжею та водою розташовані хаотично. Проєкт вже критикували, кажучи: «От, тепер на Хрещатику точно з’являється кіоски». Але стоп. Вони вже тут є. Ми лишень хочемо привести їх до цивілізованого вигляду.

Коли я робив цей проєкт, то мріяв, що колись разом з сином зможу піти до центру, сісти на траву й насолодитися запуском корабликів по воді. Маю надію, колись це станеться.
Чи є аналоги за кордоном
Існує багато схожих проєктів за кордоном. Один з найкращих прикладів — наземний парк The High Line у Нью-Йорку. Цей проєкт змінив розвиток міста. На сьогодні його відвідують понад 5 млн туристів на рік. Навколо цього парку будують найдорожчу нерухомість. Серед неї є апартаменти всесвітньо відомої архітекторки Захи Хадід та торговельний центр Vessel. Все завдяки тому, що 10 років тому пара активістів об’єдналися й захотіли реалізувати проєкт.
Photo by Timothy Schenck
Також хорошим прикладом є Зелена алея у Парижі. Її побудували на місці колишнього залізничного вузла. Тепер там парк, річка, місце під артпростори та крамнички. Через зелену зону проходить скляний міст, який поєднує різні частини міста. Зараз Зелена алея — одне з найулюбленіших місць парижан.

Раніше розвиток місту давали заводи. Сьогодні це робить креативна індустрія. Для неї потрібно створювати якісні громадські простори. Креативники потребують умов роботи.
Чи реально реалізувати проєкт
Проєкт реальніше реалізувати, ніж може здаватися на перший погляд. На Хрещатику є широка тротуарна зона ближче до дороги, якою ніхто не ходить. Дорога так само використовується для потреб водіїв. Якщо змінити автомобільний рух навколо Хрещатику, декілька смуг можна буде віддати під громадський простір. Для нас розроблювали варіанти зміни трафіку. Все працювало. Місто має бути для людей, а не для машин. За кордоном це вже розуміють.
Щодо ініціативи влади, то, насправді, все потихеньку змінюється у кращий бік. Проте у реалізації подібних ідей більше потрібно участі суспільства, а не тільки керівництва міст. Влада й громадськість — це одна сила. Якщо серед населення буде попит на певні зміни, рано чи пізно вони відбудуться. Це ж робиться на податки людей. Політикам зміни також вигідні, адже вони працюють на їхню популярність. На жаль, поки у нас більше говорять, ніж діють.

В архітектурі повелося, що для реалізації ідеї потрібно 5-7 років. Зараз я постійно маю цікаві зустрічі, що можуть дати поштовх проєкту. Можливо, час річки на Хрещатику настав?