Пересечение границ, любовь и справки: это люди, которые сыграли свадьбы во время карантина

Истории трех девушек о том, как они сыграли свадьбы во время карантина. Они поделились тем, как организовать вечеринку в пандемию, договориться о браке за сутки, разбить бокал о голову подруги и остаться счастливыми. Спойлер: все остались живы и коронавирусом никто не заболел.

Чому святкували під час карантину

Ми з чоловіком розписалися та скромно відсвяткували в родинному колі ще в листопаді 2019 року. А для друзів хотіли влаштувати вечірку, але в теплу пору року. Тож запланували її на червень 2020 року. На початку березня ми знайшли будинок, який хотіли орендувати для свята, і почали готуватися. Карантин вніс свої корективи, тож ми відклали всі плани на потім. Зрозумівши, що COVID нікуди не дінеться найближчий рік так точно і нам просто треба вчитися жити в цих реаліях, ми запитали всіх гостей, чи погодились би вони прийти на вечірку. Більшість сказала «так», тож ми призначили дату на вересень. Були гості, які відмовилися через карантин, ми розуміємо їхнє рішення.

Проблеми

Коли хотіли влаштувати вечірку в червні, найбільшою проблемою була відсутність транспортного сполучення, тож деякі наші гості з інших областей просто не змогли б доїхати в Київ.

 

Як все відбувалось

Ми організовували свято самостійно, без допомоги весільних організаторів, тож для вечірки вирішили орендувати приватний будинок з терасою, щоб гості перебували на свіжому повітрі. Їжа була у форматі шведського столу, щоб гості не сиділи близько, а могли вільно пересуватися по території.

Батьки спочатку переживали, що це небезпечно, а потім просто змирилися з цим. Але на самій вечірці батьків не було, тільки молодь.

 

Історія

Коли їхала в будинок, щоб все прикрашати і таке інше, я вже і так запізнювалася. І в цей час в авто спустилось колесо і ми з водієм об’їхали заправок 5, щоб знайти, де можна вирішити цю проблему.

І як воно?

Ми дуже хотіли, щоб все пройшло весело, а головне ніхто не захворів! На щастя, все так і сталося. Тож ми задоволені на всі 200%. На нашому святі було 25 людей, звичайно був ризик захворіти. Але якби мене покликали на весілля, де 100+ гостей, я б точно відмовилася.

Как решили пожениться

Мне Ярослав сделал предложение год назад, когда мы ездили в Португалию. У него был день рождения. Мы на крайней точке Европы, мыс Рока. И я в какой-то момент поняла, что все — он стоит на коленях, я говорю — «Да». А потом в течение года я немного морозилась. Наверное, потому, что не была готова. Мне казалось, что когда ты выходишь замуж, то это прямо сильно все меняет. И я морозилась-морозилась, мол, там карантин же, корона, все остальное... А потом мы провели почти пять месяцев сидя дома — я удаленно работала и он тоже, мы постоянно вдвоем. И думаю — «Блин, да нифига уже эта свадьба не поменяет». Как-то сидели с ним вечером и он такой — «Ну что, пошли в ЗАГС» и я такая — «Ну пошли». Мы записались, пошли, и поженились. Вот и все. Это было спонтанное решение, на самом деле. Ну, есть корона, нет короны... Мы все равно уже решили, захотели и были к этому готовы.

Что по бюрократии

На самом деле, я была приятно удивлена. Просто зашла на сайт и подала заявление. Там же выбрала ЗАГС, дату и время. Оплатила все эти госпошлины и еще какую-то байду. У меня нет электронной подписи, поэтому пришлось подъехать с Ярославом и лично расписаться в этом заявлении. А если у тебя есть электронная подпись, то ты можешь даже не ехать в ЗАГС. Только на саму церемонию и все. Это было очень смешно потому, что мы стоим, хотим подать заявление, а там кто-то забирать свидетельство о смерти, кто-то разводится, кто-то ребенка регистрирует. Такой стоишь и думаешь: «Ммм, как вы тут хорошо все собрались».

 

Трудности

Мы очень долго это планировали, напечатали приглашения, мне их привезли и я понимаю, что дизайнер сделал ошибку в тексте. И там какая-то з****а вместо нормальной фразы. Я их переделываю, мы отвозим первое приглашение родителям парня. А его мама смотрит и говорит такая — «Ну, конечно, вы классно придумали с яхтой, но вообще-то у меня морская болезнь». Я стою, меня настолько накрыло, и думаю — «Ну б***ь! Ну п****ц! Ну почему?». Согласились на рестик. Сначала с родителями, а потом с друзьями. А за неделю до всего у отца моей лучшей подруги, она же свидетельница, подтвердили корону. А мы с ней контактировали, понятное дело. И мы такие — «** твою мать, сейчас бы свою свадьбу проводить дома с короной». В итоге, мы не заболели. Но за день до свадьбы эта подруга мне пишет, что перестала чувствовать запахи и вкусы. Типа, вообще ничего. Мы понимаем, что стремно собирать уже всех. Да и как без свидетельницы это все делать? В итоге мы решили, что будем вдвоем. Так оно и получилось.

Что было в ЗАГСе

Наши родители все-таки решили, что приедут в ЗАГС, постоят в масках. Мы такие: «Ну, окей, в масках постойте». Приехали родители с цветами, все вот это вот. К нам вышла какая-то женщина, которая тоном воспитательницы в садике: «Стойте вот так, не дергайтесь, туда подойдете и тихо выйдете». Это было мило, родители там прямо рыдали.

 

Вечеринка вдвоем

Сначала мы планировали торжественную часть на яхте. Но из-за морской болезни мамы мужа все н********ь. Потом мы хотели арендовать рестик в центре. Они нормально работают — есть закрытый зал на 15 человек. Платишь депозит и все прекрасно. Но потом, учитывая, что у лучшей подруги отец с короной и она в итоге с короной... Мы решили, что собирать там всех, в том числе бабушек-дедушек — это очень стремно. Поэтому, после ЗАГСа, мы пофотографировались на Подоле и вдвоем поехали на яхту. Плавали вечером по Днепру с капитаном, который шутеечки травил. И это было классно, на самом деле.

Никто не отговаривал

Все и так понимали, что это случится рано или поздно. У меня маме было сложно принять, что мы хотели пригласить до 15 человек. В ее мозгу, ну это, типа, советские отголоски, там должен быть пир на весь мир. Это единственное к чему она меня склоняла — отговаривала делать маленькую свадьбу. Но, в итоге, нас было вообще двое.

 

Пара историй

Мы когда плыли на яхте, то с соседней яхты, которая тоже выходила от причала, начали нам орать «Поздравляю!». И мой муж говорит: «По-моему, это орет начальница моего начальника». И да, это реально оказалась она. Это было орно. Ну еще, мой муж был бы не моим мужем, если бы в ЗАГСе... Там был такой небольшой, типа, подиум. Там ты расписываешься и сзади сразу этот подъемчик. И вот он, с его двухметровым ростом, просто не совладал нормально с ногами. И в какой-то момент я понимаю, что он спотыкается и почти падает на этот подъем.

И как оно?

На самом деле, классно. По впечатлениям, как сказать... Я лично много ожидала, напланировала себе там вещей, но все равно корона вносит свои коррективы. Учитывая, что сейчас очень много людей начали болеть в Киеве, то ты выбираешь все-таки здоровье и праздновать вдвоем. Просто отправляешь тортики гостям на такси, как-то так. Но я рада, что мы это сделали потому, что оно нифига не поменяло на самом деле. Но просто прикольно и приятно, что теперь мы официально муж и жена.

 

Як вирішили одружитись

Ми з чоловіком живемо разом більше шести років і вже давно почали почали планувати весілля. А карантин, якраз всі ці історії з пандемією... Нема чого приховувати, вони прискорили цей процес. Чому? Тому, що ми живемо в Польщі. Мій чоловік поляк, а я — українка. З цією історією ми почали переживати про те, що раптом уряди країн підуть далі в посиленнях обмежень. Наприклад, приймуть постанову, що іноземці які живуть в Польщі, але не мають постійної роботи і сім’ї будуть змушені покинути країну. Нам звісно цього не хотілося. Тому ми вирішили, що епідемія — це найкращий час аби узаконити наші стосунки.

Про довідки

Спочатку ми хотіли зробити це у Варшаві. Але в Польщі це набагато складніше зробити ніж в Україні, якщо шлюб змішаний (між громадянами різних країн). І якщо в Україні це можна зробити за кілька тижнів, то в Польщі — приблизно півроку. Більше того, доводити, що шлюб не фіктивний, треба через суд. Дуже багато мороки. Ми пробували, але для того, щоб піти у суд і отримати дозвіл на шлюб у Польщі, треба спочатку звернутися до консульства. Там потрібно отримати довідку у якій буде вказано, що Україна не видає довідок про те, що я не маю ніяких перешкод до вступу в шлюб (сміється). Консульства в квітні місяці були закриті, піти було нікуди. Суди, до речі, теж були закриті. Тому ми зрозуміли, що питання з Польщею має відпасти і вирішили одружитися в Україні.

В Україні для шлюбу з іноземцем є два варіанти: стандартний через РАЦС і чекати місяць, або можна піти в комунальні підприємства, які роблять шлюб за добу. Ми пішли в одне з таких. Але шлюб за добу з іноземцем фактично неможливий тому, що він повинен мати підтвердження від міграційної служби, що знаходиться в Україні легально. Зазвичай, в нормальному режимі, ця процедура триває два-три тижні. А скільки часу це займе під час карантину ніхто не знає.

 

Що там в РАЦСі

Не скажу, що це була урочистість. Сама реєстрація шлюбу у нас була в Дарницькому РАЦСі. Там знаходиться комунальне підприємство «Щасливе місто». Тьотя Іра, яка нам допомагала з документами (працівниця цього комунального підприємства) сказала про те, що зараз карантин, тому урочисту подію провести вони не можуть. Відповідно, жодних гостей під час розпису у нас не було — тільки ми вдвох. Єдине що — це наші друзі приїхали нас привітати, вони чекали нас під РАЦСом. Нам вдалося прискорити міграційну службу, ми отримали дозвіл на укладення шлюбу буквально за пару днів. Але це тільки тому, що у чоловіка були особисті контакти і він зміг їх використати.

Що ще цікавого

У нас була призначена вечірка на 15 серпня, а вранці 13 серпня ми ще не знали коли одружуємось. Ми не розуміли чи ми будемо одружені на момент вечірки. Але в будь-якому випадку ми вирішили, що все одно її робитимемо. А вже раптом не встигнемо з самою формальністю, то тоді вже одружимось після вечірки. Але все вийшло, слава Богу, по плану. Спочатку 13-го ввечері «дєвічнік», 14-го вранці розпис в РАЦСі, а 15-го — вечірка.

Я приїхала у Київ раніше за свого чоловіка, десь наприкінці липня, щоб почати всі ці підготовчі процедури. А на початку серпня, здається, Україна раптово віднесла Польщу до країн червоної зони. І для людей, які звідти прилітають необхідно було пройти двотижневу самоізоляцію, або здати тест на коронавірус. І якщо він буде негативний, то можна цю самоізоляцію не проходити. І я була трохи в паніці тому, що за кілька днів після того, як це положення прийняли прилітав мій чоловік. На щастя, все обійшлося. Він прилетів, здав тест і за два дні ми вже спокійно гуляли містом. Але тоді для мене це був супердодатковий стрес і супердодаткові переживання. Наша дата весілля переносилась кілька разів — це було частково пов’язано з документами.

 

Як шукали заклад

Це теж було складно, бо я всі ці заклади в Києві підбирала і шукала будучи ще в Варшаві. І це ускладнило процес, бо з десяти локацій, яким я написала, мені реально відповіли тільки чотири. Зрештою, ми зупинились на галереї «АртПричал». По всьому вони нам підійшли. Менеджери локацій і кейтирингових компаній були настільки золоті, що я думаю, що це моя компенсація, за той стрес, який я мала через процедуру укладання шлюбу. Ця локація досить велика — вона розрахована на 200 осіб, якщо це фуршет. У нас було 30 людей на весіллі, разом з нами. Ми сміялися, що наше весілля відбувається згідно з усіма карантинними вимогами, бо якщо розрахувати кількість людей і площу залу, то в нас там була одна людина на 10 метрів, мабуть. На фотографіях це теж видно, що простору було багато і як би смішно це не звучало, люди тримали якусь дистанцію.

У нас був фуршет, ніхто за столами не сидів. Тому люди вільно переміщалися як їм треба. Це була лайт-вечірка — ніяких банкетів та застіль. Що ще важливо, і після весілля в Києві, де у нас було 30 людей, і після весілля у Варшаві, де було 15, жодна людина не заразилась коронавірусом. Ніхто не захворів. І для мен це просто велике щастя.

Від весілля не відмовляли

Всі мої друзі і родичі — ми всі любимо погуляти. А я сподіваюсь, що вийшла заміж перший і останній раз, і хотіла все ж зробити якусь вечірку. Невелику, але душевну, яка запам’яталась би нам на все життя. І єдина людина, яка казала, що може без гостей — це був мій чоловік. Але ми вирішили святкувати. Насправді, рішення про те, щоб робити вечірку було одним з наших найпрекрасніших рішень за життя, бо все було дуже класно. Але у нас були гості тільки з України. З Польщі та інших країн де живуть наші друзі ніхто не приїхав. Це сталось через те, що на той момент Польща була в червоній зоні і ніхто не хотів ризикувати тим, щоб прилітати сюди, робити додатково тести або сидіти на самоізоляції. Тому ми вирішили робити весілля в два етапи. Тобто офіційна церемонія, розпис і вечірка в Києві. А обвінчатись ми вирішили в Варшаві і, відповідно, зробити ще весілля і вечірку для наших польських друзів. І тут теж такий нюанс, що у Варшаву на вінчання ніхто не зміг прилетіти з України.

 

Розбитий келих

Наступного дня після весілля я взагалі не пам’ятала ніяких історій, які відбулися під час нього. Коли я написала до своїх друзів, які були гостями на весіллі, і спитала, що було, то вони теж сказали, що не дуже сильно пам’ятають. Нам довелося відтворювати всі події по фотографіях і по відео. Тепер я зрозуміла навіщо на весіллі потрібні фотограф і відеооператор. Був момент, я танцювала з келихом шампанського в руці. І до мене підійшов мій друг, взяв мене на руки і почав крутити. Цей келих шампанського все ще був в моїх руках. І тут я розумію, що його в мене вже немає, десь він дівся. А поряд стоїть моя подруга Маша, вся мокра, в цьому шампанському. Короче, якось так вийшло, що доки мій друг мене крутив я цією рукою з шампанським зачепила Машу і розбила келих їй об голову. Слава Богу, все обійшлося окей, не було ніяких поранень, нічого. Просто Маша була вся в шампанському. На ранок, до речі, я цієї історії також не пам’ятала. Тобто, я пам’ятала, що Маші розбили келих шампанського об голову, але не пам’ятала хто це зробив. І ще й написала друзям, кажу: «Ой, таке було, хтось розбив Маші бокал об голову». А Маша каже: «Лєн, та здається, це була ти».

І як воно?

Мені так сподобалось гуляти весілля, що я б хотіла відгуляти його ще раз. Ми вирішили, що будемо робити річниці чи інші вечірки з нагоди сімейних подій. Не скажу наче відчула, що це весілля зроблене в період карантину. Бо в серпні, коли ми святкували в Києві, це було лайтове вікно. І в Варшаві, коли ми святкували, теж було вікно максимальних послаблень. Єдине, що було відчутно — це те, що в Київ не приїхали гості з-за кордону, а в Польщу — гості з України. Це єдиний такий прикрий момент, який пов’язаний саме з карантином і з обмеженнями.