Підземні річки, закуті в колектори, дренажні системи, бункери і тунелі метрополітену. Під таким кутом Київ бачили далеко не всі. Тих, хто досліджує підземні міські комунікації, називають дигерами. Для одних – це хобі, для інших – робота.
“Наш Київ” поспілкувався зі столичними дигерами про те, чому їх приваблюють підземелля, як вони там орієнтуються та чи може таке хобі приносити користь громаді.
Хто такі дигери та що їх цікавить?
Слово “дигер” – англійського походження. Його корінь “dig” перекладається як копати. Щоправда, сьогодні в київських підземеллях відкопати щось дуже рідкісне напрочуд важко. Усе цінне, як-то старовинні монети, знайшли ще минулі покоління, каже Кирило Степанець. Він займається дигерством вже 16 років. Підземеллями марив ще змалечку.
“У дитинстві у мене було багато різних книжок про рідне місто. Серед них – енциклопедичний довідник “Київ”, випущений до 1500-ліття столиці. У ньому зібрані всі об’єкти міста в алфавітному порядку. З цього довідника я вперше дізнався, що в Києві є підземні річки, закриті у колектори. Звісно, це викликало в мене чимало питань.
Ще дуже любив у дитинстві читати про Лаврські печери. У кімнаті батьків стояв старий диван. Під ним була вузька щілина. От туди я й залазив з книжкою про печери. Читав її, уважно розглядав усі малюнки та мапи, уявляючи себе ченцем в підземеллі.
Вперше під землею опинився у квітні 2007 року. Тоді я спустився в дренажну штольню на схилах Дніпра неподалік Зеленого театру. Вона прикметна великою кількістю глини. Тож, там досить брудно. Коли рухаєшся тунелями, які заввишки 1,5-1,6 м, то збираєш на собі багато глини. Досить швидко мені там стало некомфортно. У той момент я подумав, що більше ніколи не спущусь під землю”.
З того часу Кирило написав кілька книжок про київські підземелля, дигерський рух та сталкерів в Чорнобильській зоні. Нині продовжує популяризувати незвідані місця столиці – проводить екскурсії та створює контент для Youtube-каналу. А ще залучив до дигерського руху дружину – Олену Прик.
Подружжя познайомилося на одній з екскурсій київськими підземеллями. Олена прийшла туди, як екскурсантка. Кирило ж був гідом на цій прогулянці. 
“Я займаюся дигерством вже третій рік. Розпочалося моє знайомство з підземеллями з екскурсії. Це був маршрут “Від Вокзалу до Лук'янівки”. Мене так захопили історії від дигера, який проводив цю прогулянку, що я зрозуміла: неодмінно відвідаю подібну екскурсію ще раз. Наступного разу вже спускалась в Аскольдову дренажну систему.
На екскурсіях я познайомилася з майбутнім чоловіком – Кирилом Степанцем. Власне ця зустріч і поклала початок моєму дигерському життю. Я покинула юриспруденцію і стала проводити екскурсії підземеллями разом з чоловіком”.
З підліткового віку дигерством займається Сергій. Про свою першу “експедицію” під землю згадує з усмішкою. 
“Скільки себе пам'ятаю, стільки мене приваблювали підземелля. Коли більшість хлопців цікавилися футболом та автівками, я марив міфологією та історією, чи не в кожному дворі уявляв підземні бункери.
У дитинстві разом з подругою лазив у закинуті льохи. У 13-14 років став займатися тим, що нині називають дигерством. Перший спуск під землю навіть смішно згадувати. Я не мав спеціального спорядження, тільки ліхтарі на лампочках – за джерела світла та поліетиленові пакети – за бахіли. Звісно, імпровізоване “взуття” порвалося за кілька хвилин. Тоді я пройшов зо 200 метрів і повернувся. Наступного разу на ноги намотав більше пакетів. Згодом же познайомився з хлопцями з дигерської спільноти. Вони й розповіли, що і до чого”.
Дигерів цікавлять усі підземні комунікації в межах міста. У Києві це колектора річок – канали, що скеровують русло водойми під землю, дренажно-штольні системи – сукупність споруд, які зводяться на схилах пагорбів або гір, щоби запобігти зсувам, бункери, теплотраси, метрополітен.
Причин, чому дигери й після десятка років, знову і знову спускаються під землю, – безліч. Для одних – це жага дізнатися щось нове, для других – медитація, для третіх – спорт.
Водночас прогулянки підземними міськими комунікаціями не зовсім легальні. Окремого закону, який би регулював чи прямо забороняв дигерство, немає. Проте існує адміністративна відповідальність за проникнення на технічні об'єкти, якими є колектори, дренажні системи, тунелі метрополітену тощо. Та є ще один нюанс.
“Розглянемо ситуацію на прикладі колектора річки Глибочиця. Частина цієї споруди збудована в 1863 році. Вона має статус архітектурної пам'ятки Києва. Відповідно до українського законодавства, кожен громадянин має доступ до всіх пам'яток історії, культури та археології. Водночас цей колектор – технічний об'єкт, який функціонує. Відповідно знаходитися там заборонено. Ось така колізія”, – пояснює Сергій.
Як не заблукати під землею?
Маст-хев для дигерів під час кожного спуску під землю – це спецодяг у вигляді хімзахисту, він рятує від намокання, та декілька ліхтарів і набір батарейок для них.
“Чим більше світла, тим краще. По-перше, підземелля сприймається зовсім інакше. По-друге, залишитися без ліхтарів під землею – досить небезпечно. В абсолютній темряві навіть в найменшій печері можна залишитися назавжди”, – каже Кирило.
Максимальна висота колекторів – до двох метрів. Доволі часто тут необхідно рухатися навпочіпки чи взагалі лежачи. Температура повітря під землею не перевищує 12°C. До того тут досить волого.
Та найперше, на що звертають увагу дигери перед тим, як планують спуститися під землю, – це погода. Опинитися в колекторі під час зливи – смертельно небезпечно. Саме сюди стікається вода з усіх вулиць міста. За лічені хвилини її рівень сягає стелі. З цієї причини в різний час в колекторі річки Клов загинуло аж 4 людини.
Як же дигери, перебуваючи в колекторі, дізнаються, що розпочався дощ? Ні, не з повідомлень від друзів. Під землею зв'язку немає, хіба що поряд з люком. Фонтани потужних струменів звідусіль, підвищення вологості повітря та помутніння води під ногами говорять про те, що треба негайно вибиратися на поверхню.
А от орієнтуватися у київських підземеллях нескладно, кажуть місцеві дигери.
“Якщо розглядати колектор, то це головна річка та притоки до неї, тобто таке собі дерево. Тут не заблукаєш, адже завжди можна просто розвернутися й прийти в ту точку, з якої починав свій рух”, – говорить Олена.
Більш заплутану систему мають дренажні штольні. Прослідкувати логіку в їхній побудові – складно.
“Існує порада рухатися за течією, якщо заблукав. Утім у дренажній системі вода може привести, як до виходу, так і до якогось колодязя. Тож, аби таких прикрих випадків не траплялося, слід малювати карту під час прогулянки”, – радить Сергій. 
Деколи столичні дигери, щоб краще орієнтуватися під землею, їздять на тренування в Одеські катакомби. Ось де справжні лабіринти, говорить Олена.
“В Одеській спільноті дигерів є щось типу загону надзвичайників, які вирушають на пошуки тих, хто заблукав у катакомбах. Тож, коли там хтось вирішує спуститися в підземелля, він має попередити цю групу про такий похід, вказати приблизний напрямок прогулянки та скільки вона триватиме”.
Небезпечний момент для столичних дигерів під час "екпедиції" раніше недосліджених колекторів – це власне вихід на поверхню через каналізаційний люк.
“Є велика ймовірність, що він буде розміщений на проїжджій частині. Якщо не бути обережним, досить легко можна позбутися голови. Тож, перед тим, як вилазити на поверхню у невідомому місці, обов'язково треба декілька хвилин сидіти під люком і слухати рух над землею. Коли автівка наїжджає на люк, є характерний гучний звук”, – пояснює Кирило. 
А от вилазили на поверхню співрозмовники “Нашого Києва” у найнеочікуваніших місцях.
“Одного разу вибралися з-під землі через каналізаційний люк неподалік від ізолятора Міністерства внутрішніх справ на Подолі. Охоронці подумали, що ми втікачі з СІЗО. Тримали нас декілька годин, поки з'ясували обставини”, – згадує Кирило.
“Був випадок, коли я виліз з підземелля в підвал червоного корпусу КНУ імені Шевченка. Це було досить несподівано для мене. Думаю, для охоронців, які згодом помітили мокрі сліди на підлозі в зачиненому кабінеті – також”, – ділиться історією Сергій. 
Як столичні дигери допомагають громаді?
Київський клуб дигерів почав формуватися у 80-х роках минулого століття. Це була закрита спільнота, яка не охоче приймала до своїх лав новачків. Щоп’ятниці любителі підземель влаштовували посиденьки на Клові. Під час таких зустрічей дигери обмінювалися інформацією чи планували спільні походи. Ще у довоєнні роки любителі підземелля один для одного влаштовували квести.
“До 2014-го щороку серед дигерів проводилися турніри. Було кілька дисциплін. Наприклад, треба було скласти максимально детальну карту підземелля. А ще ми змагалися, хто швидше пройде різні дренажні системи і при цьому відшукає найбільшу кількість карток з номерами, які заховали напередодні організатори. Ще одне завдання – пройти частину маршруту і залишитися непоміченим для сигналізації. Змагання подекуди тривали добу без жодних перерв”, – пригадує Сергій.
Водночас дигери знаходять час не тільки на розваги, але й на суспільно корисну активність для громади. Цій спільноті зовсім не байдуже, що відбувається з підземними комунікаціями міста. Часто саме вони першими помічають якісь проблеми в функціонуванні тих чи інших споруд та б’ють на сполох. Одна з найтиповіших проблем – це побутові врізки в дощову каналізацію. Свого часу Київводоканал навіть платив дигерам за виявлення таких порушень.
“У столиці дощова каналізація відокремлена від побутової. Господарсько-побутові та промислові стічні води спершу проходять очищення на Бортницькій станції аерації, а вже потім потрапляють в Дніпро. Дощові води одразу прямують у річку. Тож, коли недобросовісні МАФи чи ресторани під’єднуються до дощової каналізації, усі відходи від їхньої діяльності потрапляють прямо у водойму.
До прикладу, під кінець літа 2021 року в колекторі Хрещатика почало тхнути вбиральнею. Ми припустили, що це хтось зробив врізку та зливав туди побутові відходи. Мій чоловік написав пост у Facebook. З нами на зв'язок вийшов водоканал. Ми показали комунальникам місце, де виявили проблему. Вони швидко ліквідували порушення. З'ясувалося, що причиною неприємного запаху була аварія в побутовому каналізаційному колекторі. Він забився. Аварійним же виходом для відходів стала дощова каналізація. Місяцями нечистоти з декількох будинків стікали прямо у Дніпро. І ніхто про це навіть не здогадувався”, – розповідає Олена.
Крім того, дигери займаються порятунком тварин. Для цього навіть створили спеціальну спільноту – Kyiv animal rescue group (KARG). Тож, якщо помітили чотирилапого у каналізації чи іншій пастці, можете звертатися саме до цих хлопців та дівчат.
А ще свого часу дигери займалися розкопками підвальних приміщень Подільського верку, який був розібраний ще у радянський час, пригадує Сергій.
За словами Олени, звертаються до дигерів за консультаціями й девелопери.
“Часом під час злив в деяких багатоповерхівках затоплює підземну парковку. Оскільки забудовник знає, що його об’єкт стоїть на річці, він звертається до нас, щоби ми спустилися під землю і з'ясували, чому колектор не справляється зі своєю роботою. Проводимо, так би мовити, експертизу”.
Були корисними знання дигерів і під час оборони Києва в лютому-березні минулого року.
“Допомагали певним структурам вирішували стратегічні та тактичні питання”, – ділиться секретом Кирило.
Та й після того, як росіяни відступили з-під столиці, дигери продовжують допомагати українській армії, зазначає Сергій. Одні безпосередньо служать у ЗСУ, другі збирають кошти на броні та пікапи, треті відвозять спорядження, медикаменти та харчі на фронт.
