З 8 січня в Україні вводять другий «жорсткий» карантин. Тільки транспорт працюватиме, на вулиці ходити можна, роботу ніхто не скасовував. Карантин ніби і є, але нічого занадто страшного. Проте є одне «але». Психологи стверджують, що на психіку людини впливають навіть такі дрібні стримування. Особливо, якщо вони стаються вдруге. Тож чого очікувати від двотижневого локдауну?
Анна Крайлюк,
психотерапевтка
Вже понад 10 місяців весь світ живе в умовах пандемії. У січні ми переживемо другий локдаун — з 8 по 24 січня. Але обмеження різної сили ми переживаємо майже рік. Увесь цей час вони серйозно впливають на нашу психіку. І так буде далі. Що з цим робити? Я спробую пояснити.
Пандемічні обставини, в яких ми живемо, формують кризову ситуацію. Вона проявляється тотальною невизначеністю: ми не знаємо, коли це все закінчиться та з якими втратами для світу. Наслідки коронавірусу рахують людськими життями, впливом на здоров’я, матеріальними проблемами. Ми не можемо знати, як пандемія вплине на нашу кар’єру та стосунки у майбутньому. Ми не знаємо нічого. Що важливіше, людям не дали вибору — бути чи не бути у цій ситуації. Ми вимушені з нею стикатися щодня. Само по собі це вже великий тиск на психіку.
Для деяких людей карантин пов’язаний не з можливими втратами, про які ми думаємо наперед, а з реальними. Це найскладніший випадок. Хтось дійсно втратив близьку людину. Хтось розлучився. Багато людей лишилися без роботи. Тільки на початку пандемії в Україні зареєстрували 400 тисяч безробітних.
Реальні втрати можуть призводити до серйозної депресії. Страждають не тільки ті люди, у кого вона проявилася. Страждають й ті, хто перебуває поруч з цими людьми або за ними спостерігає.
Найрозповсюдженішим наслідком карантину для психіки є іпохондричний розлад. Він проявляється у страхові людини захворіти. Цей страх настільки сильний, що буквально паралізує життя. Людина перестає бути активною, насолоджуватись життям, займатись звичними справами. Всі думки та переживання зациклені на тому, аби не захворіти. Людина з іпохондричним розладом аналізує своє тіло, і їй постійно здається, що вона вже хвора.
У психології є таке поняття — колективне несвідоме. Навіть якщо людина мінімально піддатлива кризовим ситуаціям — тобто абстрагувалась від наявних проблем, — вона все одно стикається з загальним рівнем стресу в суспільстві. Прояви цього можна помітити, наприклад, в агресивній їзді водіїв або на виразі обличчя касира в супермаркеті. Насправді цих прикладів набагато більше.
Самоізоляція пов’язана з великою кількістю обмежень та втрат звичних ресурсів. Перш за все, йдеться про втрату рутини, яка є для людини важливою. Враз ми не маємо змоги піти снідати в улюбленому кафе, святкувати день народження в компанії друзів, ходити в спортзал, подорожувати. Ситуація пандемії залишила людей без багатьох речей, що наповнювали нас та відновлювали. Наприклад, всі ми знаходимось в ситуації невизначеності, коли й куди ми можемо поїхати у відпустку. Для психіки це великий стрес — втрачати велику кількість дрібниць, з яких складається наше життя. Вона любить звичні шаблони, за якими ми живемо. Це називається нейронними зв’язками. Тому, коли психіка стикається з відсутністю чогось звичного, для неї це зона небезпеки, або, так звана, сліпа зона. Наче реальної загрози для людини вона не несе, але ми сприймаємо все навпаки. Причина — у невідомості. Це можна показати на прикладі, коли ми боїмось робити щось нове саме тому, що для психіки це стрес.
Уявімо зустріч з друзями. Вона могла складатись для нас з великої кількості важливих, безпечних і потрібних речей — коли були обійми, коли ми бачили обличчя людини повністю, коли відчували її запах, зчитували невербальну мову, розслабленість тіла та ін. Всі ці компоненти дозволяли відчувати безпеку, повноту нашого контакту. Без цих складових під час ізоляції психіці важко розпізнавати, розуміти та сприймати реальність цілісно. Тому для неї увесь простір навколо не є до кінця безпечним.
Другий локдаун може мати різні наслідки для психіки людей. Ті, хто пройшли ізоляцію навесні без особливих втрат, так само зможуть пересидіти січень. У них більш адаптивна психіка, це дозволяє таким людям менше піддаватися впливу стресів. Проте у людей, які вже мали психологічні проблеми раніше, може бути їхнє загострення.
Наведу приклади. Якщо під час першої самоізоляції людина стикнулась з серйозною втратою, наслідки другої можуть бути ще більш руйнівними для її психіки. Уявімо працівника, якого звільнили під час першого локдауну. Він досі може перебувати в сильному стресовому стані, очікуючи якихось наступних втрат. Реакція його психіки на повторні обмеження може бути якою завгодно. Це залежить від схильності людини, адже криза активує психологічні проблеми, до яких ми піддатливі. Наприклад, у людини з легкою депресивністю чи присутнім в досвіді депресивним епізодом, скоріше за все, знову запуститься цей стан. У тривожних людей можуть з’явитись панічні атаки чи інші тривожно-депресивні розлади. У тих, хто переживав психологічні травми, може активуватись постравматичний стресовий розлад. У людей з алкоголізмом, наркоманією, ігроманією, вірогідно, проявиться залежність. Люди з харчовими розладами теж можуть переживати загострення їхніх симптомів (анорексії, булімії, харчової залежності).
Вихід я вбачаю у нагадуванні собі, що другий локдаун вводять всього на два тижні, тому не варто фантазувати та створювати собі проблеми наперед. Під час карантину діє знайомий прийом «вирішувати питання в міру їх виникнення». Найбільше від подібних криз страждають саме ті люди, які схильні нафантазовувати собі лишнього. Вони нагнітають свій стан чимось, що часто не пов’язане з реальністю, а потім ще й починають цього боятися.
Факт, що ми маємо певні обмеження, сильно змінює звичний перебіг життя.
Особливо це стосується сімей з дітьми, адже працювати й паралельно бути шкільним вчителем — надскладне завдання. Для батьків з дітьми важливо сконцентруватись на формулюванні правил, що дозволяють захистити всіх членів сім’ї. Діти мають розуміти, що у батьків теж є свої потреби, які треба поважати. Для цього раджу ділитись з дітьми своїми почуттями та емоційними переживаннями, пояснювати їм, чому вам буває важко і як вони можуть вам допомогти. Важливо розділити сімейні обов’язки й приєднати до них дітей.
Основна рекомендація при самоізоляції — дбати про себе та повертати собі свої ресурси. Я маю на увазі адаптувати свою звичну рутину до обставин самоізоляції, займатись улюбленими справами, хобі, дбати про тіло та психіку. Позитивно на наш стан впливають прогулянки на свіжому повітрі та заняття спортом. Виділяйте час, щоб подбати про себе. Це може бути будь-яке заняття — косметичні процедури чи чашка чаю за серіалом, читання, малювання, танці під музику. Кожна людина обирає для себе свою розвагу. Головне, щоб вона приносила радість та задоволення.
Не менш важливо пам’ятати про інформаційну гігієну. Раджу обмежити доступ до негативної інформації, особливо непідтвердженої. Щоб перебити удар однієї неприємної новини, треба хоча б 10 позитивних. І їх потрібно навчитися розрізняти. Корисно також вести щоденник вдячностей — собі, близьким, дню, Богу, обставинам. Надзвичайно важливо помічати приємні моменти під час дня, вчитися хвалити себе та близьких. Можна навіть ввести традицію — ділитись в сімейному колі приємними новинами, моментами та вдячностями. Тоді будь-які обмеження переноситимуться легше.
