Адреса: вулиця Володимирська, 57

Чому: місце засідань Центральної Ради

Коли: березень 1917 — квітень 1918 років

Контекст: Будівлю звели у 1912 році як приміщення для Педагогічного музею. Під час Першої світової у ній розміщувалися різні громадські організації, а з початком революції — 11-12 березня сюди переїхала Центральна Рада.

Саме тут проходили засідання революційного парламенту та ухвалювалися усі чотири універсали. Зокрема, перший (23 червня 1917 року) — про автономію України, третій (20 листопада 1917 року) — про створення Української Народної Республіки у складі федеративної росії й четвертий (22 січня 1918 року) — про її незалежність. 29 квітня 1918 року на своєму останньому засідання Центральна Рада прийняла конституцію УНР.

Що тут зараз: Раніше тут проводили конференції, розміщувались різні освітні установи, а також Педагогічний музей та музей Української революції. Однак у 2017 році будівлю визнали аварійною та закрили для відвідувачів. Реставрацію обіцяли почати у листопаді того ж року, однак роботи не стартували й досі. Натомість у жовтні 2022 року будівля постраждала внаслідок ракетного обстрілу Києва.

Чому: центр «Революції на граніті»

Коли: 2-17 жовтня 1990 року

Контекст: 2 жовтня кілька десятків студентів зі Львова, Києва та Дніпропетровська зібралися на площі Жовтневої революції (сучасний Майдан Незалежності) у Києві та висунули п'ять вимог до Верховної Ради. Серед них — відставка уряду, перевибори парламенту та відмова від підписання союзного договору. Вже ввечері на площі постало наметове містечко, а 108 студентів оголосили голодування. Попри погрози міліція силу не застосувала. Натомість протест з кожним днем набирав силу. Загалом до голодування долучалися 298 осіб, а у мітингах брали участь десятки тисяч громадян.

У результаті студентам надали доступ до телеефіру, один з їхніх лідерів Олесь Доній виступив у сесійній залі парламенту. Врешті 17 жовтня Верховна Рада прийняла постанову, якою зобов'язалася тою чи іншою мірою виконати усі п'ять вимог. Щоправда, вчасно виконала лише обіцянку щодо відставки уряду, який замінили 23 жовтня.

Що тут зараз: Майдан Незалежності ще не раз ставав центром протестної активності українців. Зокрема, саме тут починалися ще дві революції — Помаранчева та Революція Гідності.

Чому: головна площа Української революції

Коли: 1917-1919 роки

Контекст: 1 квітня 1917 року на Софійському майдані масштабним віче закінчилася 100-тисячна українська хода. З того часу площа стала місцем проведення мітингів, маніфестацій та парадів.
Зокрема, 25 червня тут проходила урочиста церемонія з нагоди проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року на площі відбувся молебень на честь проголошення Павла Скоропадського гетьманом України, а вже 19 грудня пройшов парад Директорії з нагоди повалення гетьманату. За місяць, 22 січня 1919 року, на площі святкували проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР.

З революційними подіями міська легенда також пов'язує будинок на перехресті Софійської та Володимирської вулиць. Нібито саме з його балкона, який виходить на площу, Михайло Грушевський зачитував Четвертий універсал, а Лонгин Цегельський оголосив Акт Злуки. Однак жодних підтверджень цьому немає. Універсал про незалежність УНР Центральна Рада прийняла близько опівночі 25 січня (хоч і датований він 22 січня) і жодних урочистостей тоді на Софійському майдані не проводилося. Що ж до Акту Злуки, то усі офіційні документи оголошувалися саме на площі. Це підтверджують як спогади самого Цегельського, так і тогочасні фото.

З революційними подіями міська легенда також пов'язує будинок на перехресті Софійської та Володимирської вулиць. Нібито саме з його балкона, який виходить на площу, Михайло Грушевський зачитував Четвертий універсал, а Лонгин Цегельський оголосив Акт Злуки. Однак жодних підтверджень цьому немає. Універсал про незалежність УНР Центральна Рада прийняла близько опівночі 25 січня (хоч і датований він 22 січня) і жодних урочистостей тоді на Софійському майдані не проводилося. Що ж до Акту Злуки, то усі офіційні документи оголошувалися саме на площі. Це підтверджують як спогади самого Цегельського, так і тогочасні фото.

Що тут зараз: Софійська площа зберігає свій урочистий статус і до нині. Так, саме тут на першу річницю повномасштабного вторгнення президент Володимир Зеленський вручав нагороди українським військовим, зокрема, Героям України.

Адреса: проспект Берестейський, 37

Чому: місце проведення установчого з'їзду Народного Руху України

Коли: 8-10 вересня 1989 року

Контекст: «Народний рух України за перебудову» став першою, а згодом і головною незалежною масовою громадською організацією політичного спрямування в УРСР. Вже на установчий з'їзд, який проходив у конференц-залі залі Київського політехнічного інституту, приїхав 1121 делегат від 1247 осередків, які нараховували 280 тис. осіб.

Першим головою організації обрали письменника Івана Драча, а керівником Секретаріату — колишнього політв'язня Михайла Гориня. Спочатку Рух виступав за розширення прав України у межах СРСР, а у жовтні 1990 року викинув з назви частку «за перебудову» і поставив своїм завдання здобуття незалежності мирним шляхом.

Що тут зараз: У приміщенні розташований Центр культури й мистецтв університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де проходять, як різні університетські заходи, так і концерти, спектаклі, циркові вистави та вечори поезії. Зокрема, саме тут проводилися відбіркові тури на Євробачення.

Адреса: вулиця Хрещатик, 36

Чому: перший орган влади у Києві, над яким підняли національний прапор

Коли: 24 липня 1990 року

Контекст: Після ухвалення Верховною Радою Декларації про суверенітет у Київраді запропонували підняти біля будівлі синьо-жовтий прапор. Відповідний проєкт рішення підготували депутати «Демократичного блоку», проте через протидію комуністів проголосували його лише під тиском 100-тисячного мітингу. Сам прапор пошили на Західній Україні, а освятив його на Софійській площі архімандрит УАПЦ Володимир (Романюк) за участі священиків УГКЦ.

Київ став дев’ятим містом України, де у 1990 році підняли синьо-жовтий прапор над офіційними установами. Востаннє до цього національний стяг майорів над столицею 12 червня 1920 року.

Що тут зараз: У будівлі й досі розміщуються Київрада та міська державна адміністрація. А прапор, піднятий у 1990 році, зберігається в Національному музеї історії України.

Адреса: Володимирський узвіз, 2

Чому: місце проведення Всеукраїнського національного конгресу

Коли: 19-21 квітня 1917 року

Контекст: Конгрес скликали за ініціативи Михайла Грушевського для підтвердження повноважень Центральної Ради. Загалом на зібрання приїхали до 1500 делегатів з усієї України, а також Кубані, Бессарабії, Москви та Петрограда. Засідання відбувалися у будівлі Київського купецького зібрання. Конгрес фактично затвердив Центральну Раду як національний представницький орган, поповнив її склад новими членами та доручив розробити статут автономії України.

Що тут зараз: За СРСР у будівлі розміщувалася державна філармонія. Вже після проголошення Незалежності, у 1994 році, вона отримала статус національної.

Чому: одне з місць побудови «живого ланцюга» у Києві

Коли: 21 січня 1990 року

Контекст: У переддень 71-річниці Акту Злуки УНР та ЗУНР Народний Рух України влаштував акцію, яка мала продемонструвати єдність українців та потужність національно-демократичного руху. Офіційно вона називалася «Українська хвиля».
21 січня 1990 року об 12:00 сотні тисяч українців з національними прапорами по маршруту Івано-Франківськ–Львів–Тернопіль–Рівне–Житомир–Київ утворили «живий ланцюг». На трасах він був «пунктирним» — по одній людині на 10 і більше метрів, а у містах подекуди складався з кількох рядів.

Що тут зараз: У Києві з 2008 року «живі ланцюги» з приводу річниць Акту Злуки організовували на мості Патона. Щоправда, у 2020-2021 роках через пандемію, а цього року через війну акцію перенесли у віртуальний формат.

Адреса: вулиця Байкова, 6

Чому: місце перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина

Коли: 19 листопада 1989 року

Контекст: Василь Стус, Олекса Тихий та Юрій Литвин — українські дисиденти, які загинули у радянських таборах. Влада довго відмовлялася погодити їх перепоховання в Україні, але наприкінці 1989 року родичі та однодумці все-таки отримали дозвіл.

Жалобна церемонія відбулася 19 листопада. Спочатку політв'язнів відспівали у Свято-Покровській церкві на Куренівці. Потім труни привезли на Софійську площу, звідки траурна процесія через парк імені Тараса Шевченка рушила на Байкове кладовище. Участь у ході за різними оцінками взяли від 30 до 100 тис. осіб.

Це була перша масова акція із використанням синьо-жовтих прапорів, а у перший рядах несли навіть червоно-чорний стяг. До цього проведення подібних заходів та ще з використання національної символіки суворо заборонялося.

Що тут зараз: На Байковому кладовищі продовжують ховати видатних українців. Зокрема, тут спочивають В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та Леонід Кравчук, які відіграли значну роль у проголошення Незалежності.

Адреса: вулиця Володимирська, 50

Чому: місце проведення ІІ Всеукраїнського військового з'їзду та Трудового конгресу УНР

Коли: 18-23 червня 1917 року

Контекст: У 1901 році на місці згорілого театру урочисто відкрили Київський міський оперний театр. Згодом, у часи Революції, приміщення використовували для проведення різних зібрань. 18-23 червня 1917 року у будівлі проходив ІІ Військовий з'їзд, який зібрав близько 2300 делегатів. Він засудив політику Тимчасового уряду щодо України й закликав Центральну Раду негайно братися до організації самостійних державних і військових структур. Позиція військових пришвидшила прийняття Першого універсалу про автономію України, який вперше публічно зачитали саме у приміщенні театру перед учасниками з'їзду.
23-28 січня 1919 року у будівлі засідав Трудовий конгрес — вищий законодавчий орган УНР. Він затвердив Злуку УНР та ЗУНР, виступив проти встановлення радянської влади та висловив підтримку Директорії.

Що тут зараз: навіть попри війну театр продовжує працювати, кожен охочий може завітати на оперу, балет або концерт

Адреса: вулиця Михайла Грушевського, 5

Чому: саме тут проголошено незалежність України

Коли: 24 серпня 1991

Контекст: До сучасної будівлі Верховна Рада переїхала у 1939 році. Проте наступні 50 років вона не відігравала суттєвої ролі у житті країни, а за депутатами спостерігала спочатку статуя Сталіна, а потім — Леніна.

Перші відносно вільні вибори відбулися лише у 1990, хоча і тоді комуністи зберегли більшість. Попри це Верховна Рада 16 липня 1990 ухвалила Декларацію про державний суверенітет, а 24 січня 1991 після провалу путчу ДКНС — Акт проголошення незалежності України.

Проєкт документа підготував Левко Лук’яненко, зачитав остаточний варіант — Леонід Кравчук. «За» проголосували 392 депутати, «проти» — лише чотири. 1 грудня на референдумі це рішення підтримали 28,8 млн українців.

Що тут зараз: Верховна Рада і надалі продовжує засідати за адресою вул. М. Грушевського, 5. Навіть у перший день повномасштабного вторгнення депутати зібралися у традиційній сесійній залі.